Головна » Статті » ЛІТЕРАТ. ПРИДН. |
Сергій Лебідь
Сергій Лебідь Лебідь Сергій Якимович народився 5 жовтня 1953 р. у Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський університет. Автор збірки “Ерудит за сумісництвом”. Нині редактор “Популярной газеты”. СЕНЕГАЛЬСЬКИЙ СНІГ Гуморески Над базаром вихорився сніг. Сніг як сніг — колький, білий, місцевого виробництва. Очманілий вітер стогнав у перевернутих бідонах з-під кооперативної сметани. Була така холоднеча, що Пелагея Потапівна, яка торгувала в третьому ряду квашеними огірками, примерзла до діжки. Незважаючи на погодні умови, на базарі, як завжди, панував дух здорового суперництва. Штовхались за мандаринами. Штовхались за яблуками. Штовхались навіть за картоплею, якої було сила-силенна. Найбільшу активність у тисняві виявляв місцевий художник-бокаліст Помпеєнко. Він нічого не продавав і не купував. Він шукав образи й натхнення для свого майбутнього полотна «Привезли свіжу рибу». Саме Помпеєнко й побачив першим новоприбулого громадянина в пижиковій шапці. Прибулець стояв осторонь і лінькувато спирався на два величезних мішки. — Що продаємо, хазяїне?— радісно поспитав спраглий до знань художник. — Сніг, — байдуже відповіла пижикова шапка й відвернулась. — Спекулянт якийсь некультурний! — апелював Помпеєнко до незнайомої жінки.— Приховує, чим торгує... Почав збиратися натовп. Щоб уникнути подальших запитань, чоловік у пижиковій шапці витяг з кишені ручку й великими літерами надряпав на картонці: «СЕНЕГАЛЬСЬКИЙ СНІГ. ВИГОТОВЛЕНО ТУБІЛЬСЬКИМИ МАЙСТРАМИ. 1 КГ — З ГРН.». — Хе-хе!—пирснула молодцювата бабуся у футбольних гетрах.— Вже сніг продають!.. — Що ви розумієте! — обурився місцевий вчитель танців, зневажливо зиркнувши на бабусю з-під заліплених снігом окулярів.—Тут ясно сказано: сніг імпортний. Та ще й дешево—майже задарма! — Особисто я не вірю ні в який сенегальський сніг,—заявив художник-бокаліст Помпеєнко.— Сенегал — це в Африці. А в Африці якраз снігу нема... — Тому й нема, що на експорт усе вивезли, — пояснив всезнаючий вчитель танців. Людина в пижиковій шапці не брала участі в дискусії поважних мешканців міста. Взагалі продавець снігу занудьгував і почав навіть позіхати... — А скажіть, — несміло запитала його дівчина, що якось пробилася до прилавка,— сенегальський сніг тане як справжній?.. — Як найсправжнісінький! — запевнила шапка. — Тоді зважте мені, будь ласка, кілограм... — Вона тут не стояла! — раптом загорлав художник-бокаліст.— Я перший сюди прийшов!.. Та на нього ніхто не зважав. Безформений досі натовп нараз напружинився і виштовхнув Помпеєнка, наче кісточку з кавуна. Художник врізався в кінець черги. Незабаром він оговтався і приєднався до загального хору, що скандував: — Більше кіла в одні руки не давати!.. ...Увесь вечір і ранок наступного дня Помпеєнко перебував у піднесеному настрої. Аж до того часу, коли розгорнув місцеву газету й дізнався, що група мешканців за власної ініціативи здала гроші на снігоочисну машину для базару. Серед імен упізнаних добровольців значилось і його прізвище... ДЛЯ ГОДИТЬСЯ ...Ти, Петрику, розповідай!.. Мені ж усе цікаво. Сам розумієш, тебе ще маленьким пам’ятаю... Пригадуєш, як ти в нас персик поцупив? Дядько твій цього теж забути не може... Твоя мати відразу той персик нам повернула. Ех, кришталевої душі була людина! Як оця ваза... То, кажеш, один твій приятель ногу собі зламав?.. Ти вже, Петрику, будь ласка, повтори цю історію, коли твій дядько прийде. Він, знаєш, усі цікаві історії записує. Потім перечитуємо й знову сміємось... А ти, бачу, підріс, племінничку мій любий. Справжній красень! А раніше ти, Петрику, по правді сказати, просто карапузиком був. Тільки оченятами нахабними кліпаєш і вуха на різні боки стирчать... А тепер з тебе, племіннику мій любий, хоч натюрморт пиши. Часом на жовтуху не хворів?.. Давай я тобі, Петрику, компоту наллю... Рідко ти в нас буваєш... А між іншим, звідки в тебе такі вуха? По нашій лінії таких вух ні в кого не було... По лінії індійського слона, говориш?.. Ха-ха! Я і сама так думала... Ти вже не відмовляйся від компоту... А з навчанням у тебе ж як?.. Уже не вчишся в інститутику?! Витурили, значить... Вітаю! Я завжди казала, одна тобі дорога, Петрику... Невже скінчив? Молодець, племінничку любий! Тепер, знаєш, усі двірники з дипломами... Та не соромся, випий компоту! Для тебе ж нам нічого не шкода... Час тобі, Петрику, й особисте життя влаштовувати. Ти нас, старих, послухай... Головне — здоров’я бережи й на шию нікому не кидайся. Треба тобі людину надійну... От у дядькової двоюрідної сестри триюрідна тітка-вогонь дівка! Лівою рукою трактор зупинить! Окрім того, хата в неї власна, сарай, город і пенсія велика... Треба неодмінно вас познайомити!.. Ти ж заходь до нас частіше, племінничку любий. Ми завжди тобі раді. Можеш ще взимку прийти. Або навесні. Таки ж родичі. Без контактів ніяк не можна. Це ще твоя мати казала. Кришталевої душі була людина. Дідько зна, чому ми весь час сварилися... Ти, Петрику, відпий, відпий компотику ще ковточок. Для тебе ж зберігала. Ще з минулого разу... А коли що треба, то не соромся, до нас звертайся. Я ж розумію — молодий! Біля дівок ходити треба. Танці-шманці, кіно, насіння... Може, тобі грошей позичити?.. А ти мовчав, дурненький. Костюм собі купуєш? І скільки не вистачає?.. Аж двадцять карбованців?! Нічого, позичимо... Хоча ми з дядьком твоїм не валютники. Все власним горбом. Так і верблюдом станеш, коли на дармоїдів працювати! Та ти, Петрику, знаєш, як твій дядько тебе любить. Задля тебе він на все піде... Ну ось, нарешті, й твій дядько повернувся... Чуєш, Васю, тут до нас Петрик прийшов грошей просити... Який Петрик? Та племінник наш. Ти його пам’ятати повинен. Він, Васю, людина своя. До того ж, післязавтра поверне все до копієчки. Ти ж, Петрику, віддаси післязавтра?.. Посидь ще трошки, Петрику, зараз тобі Вася гроші винесе... Та ні, не відмовляйся. Ми ж до тебе з усією душею!.. Ти краще черкни розписочку. Всього кілька слів... Так, для годиться, племіннику мій любий... КАЛАМУТНИК Щойно переселився він до нас — відразу ж оркестр організував. Ну й повиходили люди з будинків: хто з арфою вийшов, хто з баяном, а хто й з тромбоном. Сіли на лавочці й тирликають... Першою, як завжди, з вікна Мотрона Сергіївна вистромилась. Та й ну кричати, мовляв, тиші їй треба. Усього два роки, як на пенсію пішла. Відпочивати хоче... Одне слово, почеберяла та капела по своїх квартирах. Та не минуло й тижня — знову перед нашими вікнами збіговисько. Повиходили всі з табуретками, посідали, а він їм вірші якісь із папірця човпе! Першою, як завжди, з вікна Мотрона Сергіївна вистромилась. Та й ну кричати, мовляв, тиші їй треба. Усього два роки, як на пенсію пішла. Відпочивати хоче... А учора знову почав людей збирати. Поприходили всі з шаховими дошками. Дивимось ми на все це крізь вікно — і аж серце радіє. Руки самі в рупор складаються!.. Але де там!.. Навшпиньки в капцях ходить — щоб човгання хто не почув. Тихенько фігури пересуває. Відразу на двадцяти чотирьох дошках. А інші також — анітелень. Вистромилась було Мотрона Сергіївна, кричати хотіла. Та так біля вікна й заклякла. Тут уже нерви не витримали. Вирішили заяву писати: нехай відселяють від нас цього каламутника. Такого навіть з безлюдного острова зі скандалом випруть!.. ВИБРАНЕ ЛИСТУВАННЯ Розділ із такою назвою, без сумніву, має зміцнити авторитет книги та її автора. Втім, йдеться тут не про «престижне» листування з видатними діячами літератури та мистецтва, а про іронічні відповіді-експромти на запитання деяких читачів періодичних видань, давати серйозну відповідь на які було б просто несерйозно... * «Шановна редакціє! У нас дуже велике прохання. Надрукуйте, будь ласка, в газеті пісню. Назви цієї пісні ми не знаємо. Знаємо лише перший куплет: «Сані есчеді ша лай воспіл би сте-ей. Сані... (І т. д.—С. Л.). Якщо ви зможете надрукувати цю пісню, то надрукуйте по-їхньому, англійському, або ж так — букви наші, а слова — їхні... Звиняйте за помилки. До побачення. Маша 3., Світлана М.» Шановні леді! Ми довго думали, як вам краще відповісти — по-їхньому, англійському, чи по-нашому, але так, щоб букви були наші, а слова — їхні. Врешті, до такої міри заплутались, що відчули: вже самі почали мислити по-їхньому, англійському, нашими літерами... Навряд чи зможемо надрукувати згадану пісню — не тому, що не знаємо наших букв, а тому, що не знаємо їхніх слів. Можемо запропонувати хіба що наш власний безсмертний переклад на англійську мову відомої пісні «Сані низенько, івнін близенько». Її теж можна співати. А поки що — звиняйте, як кажуть у нас. Або «ай ем дуже соррі», як кажуть у них. * «Чи дійсно в нашій області з’явився якийсь новийрід гусені — надзвичайно великих розмірів?..» Підстав для хвилювання поки що немає. Перевіркою встановлено: те, що ви прийняли за гусінь гігантських розмірів, виявилось злісним неробою Петровим X. Г., який пізно ввечері приповз додому... * «Дуже хотіла б довідатись — що таке чоловік?” Чоловіки — представники хордових ссавців. За своєю організацією подібні до ряду приматів. Характерне випростане положення тіла, хода на двох кінцівках, відсутність хвоста тощо. Географічно чоловіки поширені на всій земній кулі: зустрічаються в коридорах установ, громадському транспорті, буфетах, курильних кімнатах тощо. Відстріл чоловіків — заборонено. * «На уроці зоології ми засперечались: що першим виникло — яйце чи курка? Довго міркували, та до єдиної думки пристати не змогли...». Тут взагалі думки розходяться. Містер Хау, професор Оскарівського університету, — в нього алергія від крашанок—визнає першість лише за куркою. Містер Дую, професор Гонкурівського університету, — в нього кури весь город порили — визнає першість лише за яйцем. Буфетниця Дуся — в її привокзальному буфеті кури й крашанки завжди річної давності — стверджує, що згадані делікатеси були привезені одночасно й для продажу та споживання цілком придатні. Власної теорії ми, на жаль, поки що не висиділи... РЕВІЗІЯ ЗАПИСНИКА *Нетутешньої краси черевики. *Очі в неї великі й задумливі. І, поки вона мовчала, все було гаразд. *Окрасою актової зали був дорогий імпортний рояль із раз і назавжди закритою кришкою. *Гостра дискусія на сторінках газети переросла в тривалий конфлікт, який вдалось розв’язати лише в народному суді. *Першу, другу й третю премії конкурсу вирішено не присуджувати. *До залу суду зайшов кроком бойового індійського слона. *...В кутку кімнати догоряло сімейне вогнище. *Неусмішливі й неговіркі відвідувачі стоматологічного кабінету. *Як я себе почуваю? У кожній водолікарні підписку про невиїзд беруть. *«...До заяви про розлучення додаю біфштекс, приготований моєю дружиною». *Солодка посмішка на його обличчі перейшла всі кондитерські межі. *І в загальному хорі співав своєї пісні. *Людина з обличчям падшого ангела. *В її погляді було щось від загадки Бермудського трикутника. *Це була не геніальна думка поета, а друкарська помилка. | |
Категорія: ЛІТЕРАТ. ПРИДН. | Додав: alf (19.10.2008) | |
Переглядів: 1234 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 0.0/0 | |
Всього коментарів: 0 | |