Гумор в куцих штанцях. Дитячі усмішки 430 - додатки - Каталог статей

Гумор в куцих штанцях. Дитячі усмішки 430

Гумор в куцих штанцях. Дитячі усмішки 430 ГУМОР В КУЦИХ ШТАНЦЯХ Дитячі усмішки Дід іде із магазину. Онук підбігає. — А я, діду, анекдотик Дуже смішний знаю. — То розкажи, — дідусь каже, — Якщо веселенький. — Е, не можу, — малюк тихо, — Бо я ще маленький.    Микола Шапошник Учитель: — Діти, на сьогоднішньому уроці кожен з вас напише твір зі словами "кіт" і "дивитися". Вовочка написав найшвидше: "Я наступив котові на хвіст, а він як закричить: "Під ноги треба дивитися!.." Це — гумор в коротеньких штанцях. Себто Ігор Артемчук. Себто дитячі усмішки. А чому — Ігор Артемчук? І взагалі... взагалі, хто такий, як ви сказали?.. — Ігор Артемчук. — Ага, хто такий Ігор Артемчук і яке він відношення має до дитячих усмішок? Ігор Артемчук народився року 1937-го. В с. Ладижинці Уманського району на Черкащині. 1959 року закінчив факультет романо-германської філології Чернівецького університету. Працював учителем, служив у Збройних Силах (Німеччина, Чукотка, Україна). Згодом — на, творчій роботі. Цілеспрямовано — водиться таке за ним, — збирав цікаві бувальщини і потім компонує з них збірки — "Цікаві бувальщини", "Навколо Парнасу" "Усмішки в антракті", сам пише. Звичайно ж, гумор, Мініатюри та різні веселі придибенції. Ось хоча б як ось ця: Велику посаду Матвієві треба: Він даже великої думки про себе. Ту думку плека черепна порожнина, Бо в тій порожнині та думка — єдина. Заодно перекладає — теж гумор. Ось хоча б такий: Анджей Доленговський Закони мистецтва Кожна муза Шука собі туза. Антон Маріанович Чом це Ікс на мене люто позира? Я ж ніколи не робив йому добра. Роздум Брехня чи правда Хто вгадає? І хто зна! У брехні короткі ноги, Але правду обганя вона. У 2004 році Ігор Артемчук зібрав, — упорядник Іван Малкович, — і видав у видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" книгу вибраного гумору для малят від 2 до 102 "На якому поверсі небо?" Справді, на якому? * — Мамо, а на якому поверсі живе місяць? — Місяць, синку, живе на небі. — Гм... а небо — це на якому поверсі? * У склянку з чаєм мама поклала срібну ложечку, пояснивши, що срібло вбиває мікроби. П’ятирічна Катруся обурилася: — Як? То це я буду пити чай з мертвими мікробами? * — І чого ти смієшся, Гордійчику? Я не бачу нічого смішного! — Та ви й не можете бачити, бо сидите на моїй булочці з варенням... * Сидить маленька дівчинка в пісочниці. Гарненька така, у білих колготочках, з бантиком, і щось похапцем запихає до рота. — Дівчинко, що ти їси? — запитує перехожий. — Не знаю, воно само приповзло... * — Тату, наша мама на вміє виховувати дітей... — Як? — А так! Вона вкладає мене спати, коли мені зовсім не хочеться, а будить тоді, коли дуже хочеться спати... * Вихователька в дитячому садку, — Діти, назвіть мені свого домашнього чотириногого друга... Ну, ось ти, Іринко, скажи. — Чотириногого друга, кажете? — перепитує дівчинка. — Ліжко, звичайно. * Трирічний Сергійко розмовляє зі своїм ровесником. — Я вже давно вовків не боюся! — Фі! А я навіть мухів не боюся! * — Тату, ти де народився? — У Львові. — А мама? — В Одесі. — А я? — У Києві. — А як же ми всі зустрілися? * — Мамо, як називалася станція, від якої ми щойно від’їхали? — Не знаю. Ти мене сердиш: бачиш, я читаю. — Шкода, що не знаєш. Наш Василько на ній залишився. * Андрійко дивиться, як дідусь смачно курить люльку, попихкуючи димом, і гукає мамі: — А наш дідусь дихає, як Змій Горинич! * Мати до малого Максимочка: — Не тягни кота за хвіст! — А я його зовсім не тягну. — Але ж я бачу... — То він тягне. Я тільки тримаю його за хвоста. * — Сюди не можна сідати! Це крісло Людовіка Вісімнадцятого! — Ну то й що? Коли він прийде, я встану. * Дарина: — Тату, а що таке падло? — Де це ти таке почула? Це погане слово! — Ні. Це комарик. Це ж ти сказав: "Це падло мене вкусило й полетіло!" * Маленький Вітько питає дорослого Валерія. — Чому ти ходиш до моєї сестри, хіба в тебе своєї нема? * Трирічний Андріанчик ганяється за мухою. — Убив! Убив! — кричить. — А де ж вона? — питає тато. — Полетіла вмирати. * — Мамо, чому наш тато лисий? — питає хлопчик, — Бо він дуже розумний. — А в тебе так багата волосся... * — Мамо, у скільки років зуби з’являються? — У два, синочку. — Тоді нашому дідусеві двох років ще немає... * Чотирирічна Оля дуже любила гратися з батьками в дитячий садочок. Вона, звичайно ж вихователька. І раптом серед гри як закричить: — Діти, діти, швидше несіть горщик, бо вихователька впісяється! * Трирічна Маруся чомусь голосно ридає. Дідусь гукає з іншої кімнати: — Марусю, йди до мене! Маруся (на коротку мить перериваючи ридання): — Прошу не зважати, я гірко плачу! * — Не тягнися через увесь стіл! Що, в тебе нема язика? — осікає бабуся онука за святковим столом — Язик є. Але руки довші. * Вихователька, розглядаючи з дітьми картинку "Свиня з поросятками", пояснює, що свиня — це мама, а поросята — її діти. Дворічний Валерик вигукує: — А в мене теж є мама, але вона не така! * — Що ти, Арсенку, робиш? — Пишу листі Наталочці. — Так ти й писати ще не вмієш. — То нічого, Наталочка ще не вміє читати. * — Діду, а ви були колись малі? — Був, дитино, був. — От, мабуть, сміялися тоді з вашої лисини і бороди. * Дідусь закидає сіно на горище, а малий Дмитрик спостерігає. — Дідусю, а що це ви таке робите? — Заготовляю сіно для корови, щоб узимку вона мала що їсти. — А як вона туди залізе? — дивується Дмитрик. * "З великим труднощами Микола умовив Настю вийти за нього заміж. І стали вони жити-поживати — Микола, Настя і великі труднощі". * Учитель: — Чому лелеки на зиму летять до Африки? — Щоб і негри мали дітей. * — Славко, сьогодні тебе викликали до дошки? — Викликали, дідусю. — І ти відповідав чітко й одразу? — Ага! — І про що тебе вчитель питав? — А про те, що й учора: "Горбенко, у тебе совість є?" * — Сьогодні в таборі нас перевіряв лікар. — Що ж він перевіряв? — Дихаємо ми чи ні... * — Не до вподоби мені твій кашель, — зауважив лікар, оглядачки Івасика. — Що ви, кашель чудовий, через нього я вже третій день не ходжу до школи! * Учителька, на уроці біології: — Які птахи найкорисніші для людини? Вовочка: — Смажені, Маріє Іванівно. * — Петренко, які домашні тварини найпоширеніші? — питає вчителька. — Найпоширеніші? — перепитує Петренко. — Таргани, звичайно. * — Чому твій маленький братик так кричить? — запитали Кирила. — Як же йому не кричати? — дивується той. — Якби у вас не було ні волосся, ні зубів, коли б ноги вас не тримали, а руки на слухались, ви б ще не так кричали! * — Ну чого ти, синку, навчився сьогодні в школі на уроках? — Та на уроках — нічого, а от на перерві навчився свистіти. * — Скільки учнів у вашому класі? — Тридцять один разом з учителькою. — Отже, без учительки буде тридцять? — Ні, без учительки в класі жодного не буде, * — Павлику, чому в тебе один черевик чорний, а другий коричневий? — запитав учитель. — Негайно біжи додому й перевзуйся. — Та я вже бігав, але ж удома теж один черевик чорний, а другий коричневий. * Розмовляють два хлопчики. — Мій брат пробіг на шкільних змаганнях два кілометри за хвилину. — Не може бути! Це краще, ніж світовий рекорд! — Але він знає коротшу дорогу. * Продавець хлопчикові: — Ти впевнений, що мама сказала тобі купити чотири кілограми цукерок і двісті грамів картоплі? * — Мамо, вчора вчитель послав Марка додому, бо він прийшов невмиваний. — Так йому й треба, вашому Маркові! — Але сьогодні всі прийшли невмивані. *** — Тату, сьогодні після обіду ти повинен піти на маленькі батьківські збори, — каже Івасик. — Що це за "маленькі" збори? — Та... на них будеш тільки ти і наш учитель.
Категорія: додатки \| Додав: alf (13.01.2010)
Переглядів: 17645 \| Рейтинг: 4.5/44 \|

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]