| Головна » Статті » ЛІТЕРАТ. ПРИДН. |
Олександр Завгородній
 Олександр Завгородній
Завгородній
Олександр Сергійович народився 25 січня 1940 р. в м.Дніпродзержинську
на Дніпропетровщині. Закінчив Дніпропетровський університет.
Автор книг: “Радію людям”, “Перевесло”, “Із подиву і подиху”. Переклав твори естонських письменників Ю.Саара, Е.Рауда, П.Куусберга, А.-Х.Таммсааре, Я.Кросса, М.Траата та ін. Двічі лауреат літературної премії Естонії ім. Юхана Смуула та літературної премії ім. Максима Рильського. * * * Шовіністе-фанатику, врешті збагни, Хоч клітинкою мозку поворухни. Все на світі живе має мову свою І не хоче зливатись в єдину сім’ю. І листок шелестить так, як тільки листок, І комарик-жених має свій голосок. Що ж тоді про народи, та кожен із них Не бажає повіки зникати, як сни. І твою маячню відкидає, мов гидь, І над нею Вкраїна, як Січ, гоготить... * * * Ненавиджу червоні прапори — Земля і досі підпливає кров’ю. Який би мудрагель не говорив — Ненавиджу червоні прапори. Цей колір у природі — інша річ. Люблю вогонь троянд і захід сонця, Розжевреність усміхнених облич, Калини розпашілість на морозці. * * * Якось у мене запитав мудрець: — Що більше всього перебріхано, людино? Я говорив і говорив, і видихнув насамкінець: — Без сумніву, історія Вкраїни... * * * Десь літає птах мого життя. Я не знаю — високо чи низько. Може, в сизі падає жита, може, над проваллям чорним висне. Я не знаю... Віриться мені — на Вкраїні упаду напевне. Припаду до рідної землі, і земля пригорнеться до мене. * * * Коли прийде пора захлинутися словом, Я хотів би двома — тільки мамо і Львовом. * * * Що то рідна земля: поміж бетонних плит, припасованих щільно, ніби блоки єгипетських пірамід, квітне петрів батіг. * * * Над кущами калини гріє жовтень долоні... Наче погляд матусі — Дніпро вдалині. Це ніколи-ніколи уже не схолоне, до останнього кроку — в мені. * * * На долоню прохолодну сів зажурений метелик. — Чи, білявий, ти голодний? Жовтень вранці іній стелить... Не літаєш ти у вирій, ти сьогодні зникнеш, може. Я ніколи б не повірив, — слухає метелик, схоже... * * * Поглянь, як рання осінь б’є крилом, кому — уперше, а кому — востаннє. Стежину листям ще не замело, кому — уперше, а кому — востаннє. Краса така — що сльози на очах у кого — вперше, в кого — увостаннє. І кружеляє в хмарах білий птах, може, — уперше, може, — увостаннє. * * * Березневий сніг навкісний, Певне, вже останій сніг. На гіллі синичка висне І тримає в дзьобі сміх: Не страшна їй холоднеча — Шпак невдовзі прилетить І колись квітневий вечір Горлечком позолотить... * * * Хліб — дорого. Масло — дорого. Помирати — дорого. Та найдорожче — СВОБОДА. Ох, як ніколи хочеться жити! * * * Усе святе від рідної землі: і Мати — небокрай мій недосяжний, і щира усмішка, і дружба, і любов — усе святе від рідної землі. І злидень той, хто не збагнув цього, і злодій той, хто заважав збагнути: усе святе від рідної землі. Вона — єдиний мій пророк на білім світі. * * * С.С. Україно — болюча бандуро моя. Минають століття, на порозі — двадцять перше. А Тебе все ніяк до пуття ніхто настроїти не може... * * * ...Та невже безголосі шпаки? Тільки чути синиць по садках. А шпаки, наче ті козаки, Розчинилися в сивих віках. Тому справжньої волі й нема. Між рабів заблукала, сердега... Зачекався — нема та й нема, І на серці жура безберега... * * * Слава Богу, позникали гасла. А було ж, було — не продихнеш. І мені уже гадалось часто: “Ти під гасла, брате, і помреш...” Пролунають друзів речі жальні І такі, — що візьмуть за живе. А наприкінці, дивись, якийсь начальник Бовкне мимоволі: “Хай живе!” * * * Цеглини будинку, де жив Яворницький, ще й досі теплі, як долоні. А скіфські баби коло Історичного музею виглядають і виглядають господаря зі степової дороги... * * * Ох, я нічого не забув... І вже нічого не забуду. ... Ішли повз хату спухлі люди, А я немов билина був. * * * Спекотний сорок шостий рік у душу дивиться скорботно. Мене питає: — Хто ти? Що ти?.. За всіх померлих і калік. * * * Опухлий сорок шостий рік. Дитя хитається від вітру. Я це в душі навік зберіг. Повірте. * * * Коли сколихнеться земля, не подумаю про могутній вибух, ураган ... Подумаю: “Гряде новий Шевченко...” * * * Є щось таке у клекоті бандур — Не вимовиш ні серцем, ні устами. Оксанин голос — і зів’яв зажур, Наче веселка грає понад нами. Як гільце весільчане тріпотить, Коли несуть усміхнене до столу. Оксанин голос — невловима мить, Коли спадає білий квіт додолу. І рідна Україна біля нас Знову і знов серця любов’ю мітить, І поглядає молодо Тарас, Коли бандура клекотить до світу. * * * Давнього сну не забуду ніколи. Бога молю — хай спливає вві снах: йдуть кобзарі по безмежному полю, гаснуть болюче в сліпучих снігах... ЖАРИНИ-ГУМОРИНИ ПРО ВСІЛЯКУ БАЗГРАНИНУ 1 Звичайно, мріє про ПЕН-клюб Цей борзописець, діволюб. І, прочитавши його вірші, Я вигукнув: — Прийміть хутчіше! Втім, зважте на але, так-так, І після ПЕН прошу, поставте одну дрібничку... м’який знак! 2 КРИТИКОВІ-НЕВДАСІ Насилу прочитав твою статтю... Тю! 3 Перекладає хвацько з кількох мов. Подейкують, японську вже зборов. Але як українською напише, — Редактор полотніє, ледве дише... 4 Почався в нього віршопад — Про все на світі вмить напише: Про комуністів, про У ПА, Про землетруси, бурі, тишу. Уже книжчиною він снив, Одніс рукопис, серцю милий. ... Та спонсор прочитав — запив І так, що фірма прогоріла. * * * Збивають збивають горіхи вбивають горіхове дерево збивають камінням палюгами збивають траву небо вечір і руки їхні в крові * * * Не зникніть, вибалки і виярки, і через безліч-безліч літ. Там же росте шипшина й глід, і причаїлись милі вигадки. Там же таке, що й не збагну, дорожчає із кожним роком: і погляд річки вдалину, і як сорока водить оком. І сяйво пісні, що бринить у гілці, джерелі, хмарині.. І як було, так і донині негучно славитиму мить, коли уперше зрозумів, що кращої землі немає. І що прадавні небокраї такі ж прадавні, як і ми. * * * До сліз хвилює шлях за небосхил, тремтливі повечірні фіолети, поосенілий журавлиний клин і щось далеке... І щось таке, для чого бракне слів, — дивитися, німіти і мовчати… І наслухати в клекоті вітрів, як світ, правічне — МАТИ. | |
| Категорія: ЛІТЕРАТ. ПРИДН. | Додав: alf (05.11.2008) | |
| Переглядів: 1585 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всього коментарів: 0 | |