Головна » Статті » додатки |
Здоровше з гумором живеться (Степан Олійник) 262.2
Здоровше з гумором живеться (Степан Олійник) 262.2ПЕС БАРБОС І КРОС,ЩО СПРАВДІ СТАВ НЕЗВИЧАЙНИМ Це тепер — до 85-річчя знаного режисера, — пишуть, що Боягуза, Гультяя і Бувалого (в оригіналі Труса, Балбеса і Бувалого, що їх блискуче зіграли Нікулін, Моргунов і Віцин), знаменитих героїв свого знаменитого фільму "Пес Барбос и необычный кросс", його творець Леонід Гайдай знайшов на... горищі. Тоді в молодого — в крайньому разі, початкуючого, — режисера була депресія. Творча пауза, вельми неприємна, що надто забарилася. Після кількох невдалих режисерських робіт, він не міг себе знайти. За що не брався, все валилося з рук — творчі люди знають цей стан, — нічого більше не хотілося робити, світ здавався сірим і нецікавим, а ти в ньому — бездар і неудачник. Рятуючись від нудьги-хандри, Гайдай поїхав до батьків в Іркутськ. І ось там, щось шукаючи на горищі будинку, надибав підшивку газети. А в ній — віршований фейлетон під вельми симпатичною назвою "Пес Барбос и необычный кросс". Тепер вже можна точно сказати: на горищі батьківського будинку в Іркутську (десь там, себто на батьківщині, нині поставлено пам'ятник режисерові) Леонід Гайдай знайшов підшивку газети "Правда", адже тільки там був надрукований фейлетон Степана Олійника "Пес Барбос и необычный кросс" в перекладі російською Валентина Корчагіна. Взагалі, співробітництво українського сатирика-гумориста з друкованим офіціозом ЦК КПРС було напрочуд плідним. Якось у вірші "У "Правды" нема вихідного", сатирик писав (до якогось ювілею), що "Правда" — "Де треба — там батьківським тоном Навчає, поради дає... Де треба — перчить фейлетоном, По кривді без промаху б'є!". За роки Степан Олійник видрукував у "Правде" аж сто своїх гуморесок-фейлетонів у перекладі російською — як ніхто з українських — та хіба тільки українських! — сміхотворців. Виходили в Москві й книги. Згадую хоча б збірку, видану у видавництві "Правда", "Такие стало быть дела" у 1976 році з передмовою Іллі Шатуновського "Наш специальный корреспондент" (переклади В. Корчагіна, пізніше лавреат премії ім. Степана Олійника), Б. Палійчука. Раніше, у 1962 році у видавництві "Советский писатель" виходила збірка "Карась-середняк", там теж є "Пес Барбос и необычный кросс". Отож, Леонід Гайдай, сидячи на горищі, відмахуючись від павутиння й пилу, прочитав, гортаючи підшивку "Правды" фейлетон "Пес Барбос и необычный кросс" і... Спершу пирхнув-чмихнув, а далі й засміявся-зареготав. І схопився. З його депресії, нудьги-хандри і сліду не лишилося. В одну мить як за помахом чарівної палички — ось яку штуку з ним утнув фейлетон до того йому невідомого Степана Олійника. Про якогось... пса. На ймення Барбос. Заодно це й поширена власна назва собак. Розмовна, що увійшла навіть до тлумачного словника української мови — разом з іншими власними назвами собак, наприклад, Сірко, Бровко, що є на Україні традиційними собачими іменами і в той же час розмовно-народними назвами взагалі цих тварин. В оригіналі — "Пес Барбос і повчальний "крос": До озер, через луги, Там, де верб зелені шати, Йшли природи вороги — Браконьери-торбохвати. Поспішали мимо плес За Гаврилом-здоровилом. З боку біг цибатий пес, Дресирований Гаврилом... Що не крок — тріщить лоза. Йдуть, нема на них холери! Ось і озеро-краса, І спинились браконьєри... ... Прикріпив Гаврило Щур Тол на палку-закидалку. Підпалив бікфордів шнур І жбурнув на воду палку… А що далі відбулося — нині всім шанувальникам — та й не тільки їм, — творчості Степана Олійника добре відомо. Як із фейлетону, так і з комедійної короткометражки "Пес Барбос и необычный кросс". Отож, Леонід Гайдай прочитав фейлетон Степана Олійника, засміявся і спустившись з горища, до дружини: — Ніно, ти тільки послухай, як це смішно!.. Прочитав. Залпом. Хтось з рідних чомусь скептично озвався: —І що ж тут смішного? Три дурні тікають від собаки з вибухівкою, яку самі ж і кинули. То що ж тут смішного? Мабуть, вони були не в настрої (чи не мали почуття гумору), а ось дружина стала на бік чоловіка: —Вражаюче! З цього фейлетона і справді щось може вийти путнє! Існує легенда, що Іван Пир'єв, знаменитий кінорежисер, один з фундаторів радянської музкомедії, 6-кратний лавреат Державної премії СРСР, який тоді очолював кіностудію "Мосфільм", теж не второпав, але махнув рукою. —Та гаразд, знімай! Бери 30 тисяч рублів — в крайньому разі спишемо! Не списали. Не довелося, бо вийшов фільм. Всім сьогодні добре відомий. Власне, короткометражка "Пес Барбос и необычный кросс" на вісім чи десять-одинадцять хвилин показу. Всього лише. Але який великий — на всю країну! — всенародний успіх він здобув! І це фільм без єдиного слова. Тільки сюжет, гра акторів, міміка, жести, комічні ситуації. Потім писатимуть: так народилися легендарні Балбес, Трус і Бувалий, імена придумані самим режисером (в автора фейлетону С. Олійника — Гаврило-здоровило і два Миколи), що згодом стануть героями інших фільмів — короткометражки "Самогонщики", комедій "Операція "И" та інші пригоди Шурика", "Кавказька полонянка". Так народився знаменитий нині кінорежисер-комедіограф Леонід Гайдай і народився справді на... горищі. І справді його породив своїм весело-дотепним, іскрометним словом український сатирик Степан Олійник, (між іншим, коріння Л. Гайдая в Україні, його батько Іов Ісидорович був родом з Полтавщини, але по службі опинився на російській Півночі, а вже син його став росіянином). До речі, короткометражка про Барбоса мала починатися вельми дотепно-оригінально: до паркана підбігає Балбес і виводить на ньому крейдою величезну букву... Так, так, "X". З'являється Бувалий і пише наступну велику букву "У" і передає крейду Трусу. І в цей час лунає оглушливий міліцейський сюрчок. Заквапившись, Трус дописує дрібнюніми літерами: "...дожественный фильм". Жаль, але за наполяганням всесильної тоді цензури, цю сцену творцям фільму довелося вирізати. Взагалі, на подібні вигадки режисер був майстер моторний. І сам видумував, і акторів до цього схиляв. Обіцяв за кожну дотепну вигадку на зйомках дарувати пляшку шампанського. Так у нього заробили цього напою: Віцин — 1 пляшку, Моргунов — 18, а Нікулін аж 24! До речі... Спершу на роль Балбеса був затверджений Сергій Філіпов. Але на початок зйомок він перебував на гастролях — почали навзамін шукати іншого. Спробували одного-другого, добре, але не те. І тут підвернувся Ю. Нікулін. Гайдай вигукнув: — Все, все! Балбес у нас уже є. Не треба ніяких проб. І гримуватися вам ні до чого. У вас обличчя і так глупе (Ю. Нікулін: "Ну, спасибі!.."), моргайте тільки частіше. Розповідають... Маленьким Льоня любив кіно, особливо комедії Чарлі Чапліна. Коли в кінотеатрі йшли його фільми, хлопчик брав білет на перший сеанс. Як фільм закінчувався, хутчій залазив під сидіння і перечікував там перерву, а з настанням нового сеансу, як у залі гасло світло, вилазив із сховку, і знову дивився. Кажуть, що це він робив кілька разів на день, ще і ще дивлячись комедії Чапліна, що їх уже знав напам'ять... (Диво, але я знаю одного хлопчика — нині він уже батько сімейства — який там само діяв у кінотеатрі, коли там демонструвалися комедії Гайдая, а короткометражку про Барбоса він таким робом дивився цілісінький день). А все почалося, як ми тепер знаємо, з горища у місті Іркутську (якщо це й легенда, то вельми красива і своєрідна). А точніше, з іскрометної гуморески Степана Олійника про песика на ймення Барбос і незвичайного — справді, незвичайного! — кросу браконьєрів! Коли той пес від українського сатирика перебіг до російського кінорежисера і зробив його знаменитим. Недарма ж дружина кінорежисера, як тільки-но прочитала фейлетон С. Олійника, то наче у воду подивилася: "Вражаюче! З цього твору і справді щось може вийти!" Вийшло. Ще і як. І не могло не вийти — такий динамічно-комічний сюжет. І вийшло спершу в автора фейлетону, адже один такий пес, бодай і з таким плебейським ім'ям як Барбос, може зберегти в історії гумористики будь-кого з сміхотворців, а в Степана Олійника таких творів — томи! — Як батько написав про пса на ймення Барбос? — в розмові зі мною перепитала донька Степана Івановича Леся Степанівна Олійник. — А ось як. Майже кожна його гумореска, фейлетон, сатиричний вірш написані на основі конкретних реальних фактів, що відбулися там чи там. У нього завжди був міцний зв'язок з життям, йому про ті чи ті події писали читачі. Та й сам письменник, свого часу працюючи кореспондентом журналу "Перець", об'їздив всю Україну. Особливо часто бував на своєму Півдні, на Одещині. Про різні почуті й побачені курйозні випадки батько розказував мені, тоді малій дівчинці, на сон грядущий — замість казок. А вже потім я читала й самі твори, написані на основі тих, добутих у житті фактів, подій, випадків тощо. Пригадую, якось отримав батько листа, здається, з Донеччини, у якому розповідалося, як три браконьєри з вибухівкою та собачкою подалися на озеро глушити рибу... Песик в реальності загинув. Але батькові шкода стало собачку. Пишучи фейлетон про пса Барбоса і трьох браконьєрів, він песика залишив живим... Так народився його "Пес Барбос і незвичайний крос", на основі, повторюю, реальної події, що відбулася в житті. Фейлетон відразу ж переклали російською, його надрукувала "Правда", де твір, перебуваючи в творчому простої, прочитав тоді нікому не відомий режисер Леонід Гайдай... Ну, а решта... Решту ви знаєте, вона добре відома. Так ось про решту й мова. З'ява короткометражної кінокомедії "Пес Барбос и необычный кросс" стала для Степана Івановича приємною несподіванкою. Ба, навіть, сюрпризом зі своїми плюсами і, на жаль, мінусами. Картина йому сподобалась. А ось те, що у титрах фільму не було його — автора твору, за яким був знятий фільм, засмутило. — Але ж це мій фейлетон, — тільки й мовив сатирик, вражений такою "віроломністю" мосфільмівських працівників. — І взятий він Гайдаєм з газети "Правда". Степана Олійника добре знали в Москві, його багато й охоче друкували тоді в перекладах, виходили збірки тих перекладів, тож усі дивувалися: чому в титрах фільму "Пес Барбос и необычный кросс" про нього немає і згадки? Диво та й годі. Пояснення режисера, як таке могло статися та як він, використавши чужий твір, як кажуть, один до одного, не згадав його автора, немає. І вже, ясна річ, і не буде. А за діючими — що тоді, що тепер, — законами про захист авторських прав, його ім'я там мало б бути. Неодмінно! Як то й буває у всіх цивілізованих країнах, бо інакше це — піратство. Заодно режисер мав попросити у С. Олійника право на екранізацію його твору, укласти з ним відповідну угоду — "Мосфільм" все ж таки солідна й авторитетна організація, а не якесь там напівпідпільне збіговисько по виготовленню піратських дисків. Нічого цього не було зроблено. Як Леонід Гайдай допустив такий ляп — власне, свавілля з чужим твором, використавши його без жодної згадки самого автора, досі достеменно так і не відомо. Тільки він, автор фейлетону, один міг дозволити (чи не дозволити) екранізацію своєї літературної речі (це ж його — ЙОГО! — власність інтелектуальна!), але його ніхто про те, — ні режисер, ні кіностудія "Мосфільм" — не запитали. Залишалася апеляція до закону, і в тім числі й до Управління по захисту авторських прав, що стояло на сторожі творчих людей. Зрештою, залишався ще й суд — на крайній випадок, але... Але добрий Степан Іванович, по-суті обікрадений, нічого цього не вчинив. Хоча саме він мав — один-єдиний, — всі права на екранізацію і право вето — якби захотів заборонити екранізацію. Юридичне він міг відстояти свої права — тут закон був на його боці. Проте ніяких таких дій в рамках закону, тим більше юридичних, ніякого конфлікту з боку Степана Олійника так і не відбулося. Не став він здіймати шум-гам та відстоювати свої законні права. Надто добрим був і не конфліктним Степан Іванович, не став піднімати це питання, як інтелігентна людина, хоча образу за такий вчинок "Мосфільму" й мав. Живий бо чоловік. Та й справедливість було попрано! Але все переніс у собі — такий уже був, делікатний. У житті. У творах він був непримиренним до зла й неправди, борцем був. Але у творах, не в особистому житті. Минули роки. Популярна короткометражка Л. Гайдая "Пес Барбос и необычный кросс" час од часу з'являлася на телеекранах, кожного разу викликаючи все нове й нове захоплення. Але з'являється, як і раніше — без жодної згадки С. Олійника, як одного з творців фільму, причетного до його літературної першооснови. Правда, якось було вигулькнула чутка: мовляв, у якійсь там копії таки майнуло прізвище сатирика. Але чутка ця сумнівна, адже достеменно ніхто нічого не знає. Та й копій для демонстрування фільму на величезних територіях тодішнього СРСР було виготовлено сотні й сотні (якщо не тисячі). То в яких саме з них згадується український сатирик? Чомусь саме не в тих, що демонструються на телеекранах. Та й чи згадується взагалі — бодай в одній-двох копіях (за діафільми виготовлені по короткометражці, не скажу). Невідомо. Достовірно відомо інше. З Росії й нині надходять на продаж (Росія на цій комедії все ще заробляє "бабки") диски з фільмом "Пес Барбос и необычный кросс". Диски не якісь там підпільно-піратські, а — ЛІЦЕНЗІЙНІ. Імені автора літературної основи фільму у них, як і раніше немає. Пора б уже — ой, пора! — Москві відновити справедливість. І навіть компенсувати моральні та фінансові збитки за використання твору С. Олійника — бодай родині письменника, якщо самого автора вже давно немає у цьому світі. А широкому загалу нарешті сказати — хто ж істинний творець комедії Л. Гайдая, хто його своїм твором надихнув і як він, Л. Гайдай, — використав у своєму фільмові фейлетон українського сатирика. Як кажуть, один до одного! Принаймні, будемо сподіватися на добре завершення цієї не зовсім... доброї історії, що лучилася на кіностудії "Мосфільм". А поки що констатуємо: ось що утнув із солідною кіностудією якийсь там песик на ймення Барбос, звичайний, непородистий, простіше дворняжка. Заодно й прославивши режисера Леоніда Гайдая, нікому до того не відомого і ледь тоді чи не безперспективного як митця. Але доля змилостивилась і він став знаменитим. І завдяки непересічній грі трійці акторів — Нікуліна, Моргунова та Віцина, і — чи не в першу чергу завдяки іскрометному твору українського сатирика. Ось чому Україна має пряме відношення до маленького шедевру, такого собі неперевершеного сказання про пса Барбоса. І таким чином Степан Олійник, наш класик гумору та сатири, як на мою думку — та й не тільки мою! — назавжди залишився літературним батьком Леоніда Гайдая. Ось і до недавнього ювілею Л. Гайдая — 85-річчя від дня народження, — телекомпанії демонстрували його кінокомедії. І в першу чергу про нього, про пса на ймення Барбос та про незвичайний крос. Ми дивилися захоплено, і сміялися, і радувалися гарній картині, як наче вперше її бачили, хоча до цього за роки її дивилися та дивилися! Що то значить, коли мистецтво справжнє. Коли його творять такі майстри неперевершені, як Степан Олійник! ...Відкриваю твори у трьох томах Степана Олійника, видані "Дніпром" у році 1968-му. Том другий "Дорогі мужі й дорогі дами" і на сторінці 179-ій він, пес Барбос. Чи не найсимпатичніший у всій нашій веселій літературі пес, якого Степан Іванович по доброті своїй душевній пожалів і зберіг милостиво йому життя. Прикріпив Гаврило Щур Тол на палку-закидалку, Підпалив бікфордів шнур І жбурнув на воду палку. Ліг на землю на живіт І простяг тремтячі руки. П'ять хвилин — і гримне світ! І спливуть соми і щуки! Але світ не без чудес ("Не забуть їм ту рибалку"!) Як уздрів служака пес, Що хазяїн кинув палку — Гавкнув хрипло — і туди: Діставати, як привчили! Палку в зуби... і з води Пре до берега щосили! Пре на них… А шнур горить! Торбохватам не до рибки: Щур "о боже!" верещить, В двох Микол волосся дибки! Двоє в майках і трусах, Щур Гаврило в тілогрійці — Чешуть так, що глянуть страх! Хоч записуй в олімпійці! Шнур згоря! Сильніше "крос"! Озирнуться торбохвати — З вибухівкою Барбос Наступа уже на п'яти! А що далі лучилося — молодець, Барбос, пречудовий організував крос браконьєрам! — вся Україна знають. Бо ж насміялися. І ще сміємося. І будемо сміятися, наче заново на світ народжуючись од сміху — спасибі ж вам. Степане Івановичу! За вашого симпатягу песика Барбоса і головне, за ваш невмирущий, істинно народний, український сміх, що його ви нам навіки подарували! ЗДОРОВШЕ З ГУМОРОМ ЖИВЕТЬСЯ... Це так одна із збірок Степана Олійника називається — вельми красномовно і, як на мене, досить влучно: „Здоровше з гумором живеться". І це справді так, бо життя з гумором — це завжди якісніше життя, аніж, наприклад, зі сльозами — незаперечна істина. Гумор — це сама радість життя, я б сказав, наш іще один (запасний, чи що?) янгол-охоронець. Людям, які мають почуття гумору, завжди щастить. До всього ж, веселі люди довше живуть, адже кожна хвилина сміху чи просто бадьорого, оптимістичного настрою, як переконливо довели медики й психологи, неодмінно доточує нам дорогоцінні дні життя. Так ось, творчість Степана Олійника багатьох не лише радувала і ще радуватиме в житті, а й приносила (і приносить) добру, щиру усмішку й довше — порівняно з нудними людьми — життя. Це була незвичайна людина — Степан Іванович Олійник! І сьогодні, перечитуючи його твори, дивуєшся, яким він був стійким життєлюбом (попри все!), світлим оптимістом і щирим ліриком у душі. "Гадаю, що взагалі духовною засадою творчості великого нашого сатирика були саме доброта і любов до людей. Прагнучи захистити своїм словом добро від зла, письменник і обрав собі зброю переднього краю — сатиру, гумор''. Ці справедливі слова належать Степанові Олійнику — так він оцінив творчість свого великого побратима Остапа Вишні. Власне, цими словами можна охарактеризувати й творчість самого Степана Івановича Олійника. Кажучи про Остапа Вишню, він водночас ніби сказав і про самого себе. Його знамениті свого часу рядки про кредо сатирика-гумориста актуальні й сьогодні: Сатирик рівен хліборобу: Встає до дня, одягне робу, І знов береться за перо. Усе лихе руба на ниві. Щоб люди всі були щасливі, Щоб захистить від зла добро! Або в іншому творі: Коли казати правду щиру, То я тому люблю сатиру, Що ніжно лірику люблю. Степан Олійник писав не лише дотепно, а й образно, щиро, людяно і, як сказав би незабутній Олександр Ковінька, симпатично. Ота „олійниківська" любов до людей прозирає в кожному рядку, що бореться зі злом в ім'я добра. Він справді тому писав сатиру, що ніжно лірику любив. Не всі твори Степана Олійника сьогодні актуальні (багато дечого сатирик писав на швидкоплинну злобу дня, та й непростий був час, у якому він творив), але кращі його речі, безперечно, стали значним набутком нашої гумористики. Пригадаймо хоча б знаменитий фільм, знятий за гуморескою Степана Олійника у Москві (пам'ятаєте, "Пес Барбос и необычайный кросс"?), який став і улюбленим, і популярним, і просто класичним у кіногуморі. Його можна дивитися багато разів — і не набридне, його відкриває для себе (і буде відкривати) кожне нове покоління. Українська література 1922—1991-х, есересерівських років, має визначення як радянська. Добре це чи ні, але тут уже нічого не зміниш, був такий період у нашій літературі з усіма його плюсами й мінусами. То вже наша історія, а її, як відомо, не можна ні поліпшити, ні погіршити. Так ось, одним з творців українського радянського гумору, відразу ж за Остапом Вишнею, ми називаємо й Степана Олійника — лауреата і класика. Він був і залишається одним з найяскравіших представників нашого сміху тих нелегких років. Незважаючи на драконівську цензуру, твори Степана Олійника виходили в світ, їх називали "світлими", підкреслювали, що мають "оптимістичне спрямування". Це так. Але я не можу не процитувати одного критика, який у ті роки вказував, що гумор має бути спрямованим не на те, щоб "висміювати", а — "щоб уславлювати передове у житті". З цим ми ні тоді, ні тепер не могли й не можемо погодитись. Гумор є гумор: щось славити він не може за своєю природою. Але безперечно й те, що гумор утверджує все добре в людині. Якщо це не так званий "чорний гумор", що, на щастя, не притаманне українському менталітетові. Отож Степан Олійник і сьогодні нам потрібний, і завтра-позавтра буде потрібний, бо нашу гумористику без нього не уявити, та й предметів для осміяння і таврування, як раніше казали, у нас нині предосить. Є в Степана Олійника (популярна свого часу) гумореска "Самокритичний голова". Цей голова у блокноті завжди записував: "Мої ошибки". Так ось, зустрічає його сатирик і питає, як справи. Голова Всміхнувсь... І зразу на своє Вильнув він, хитродійник — Та ще ошибок маса є, Товаришу Олійник.! Тож ми і сьогодні можемо сказати: ще є у нас "ошибки", товаришу Олійник, і Ваша сатира нам і сьогодні потрібна! В кінці твору автор з позиції моралі заявляє самокритичному голові: Критикувать вас мало! Бо нам, товариш голова, Діло, потрібні, не слова! Не буду спинятися на відомій істині, що не тільки тоді голови колгоспів були винуваті, та все ж — як сьогодні мовлено. Бо нам справді сьогодні потрібні діла, а не слова. Чого-чого, а слів нам не бракує... Один з віршів Степана Олійника названо весело-молодо, в унісон душі його автора: „Добрий день вам. добрі люди". Доброта — характерна риса Степана Олійника та його творчості. Закінчується згадуваний вірш рядками, що сьогодні звучать як заповіт: І моє хай Стане слово Поруч з вами у строю. Те, що взяв од вас з любов'ю, Вам з любов'ю віддаю! | |
Категорія: додатки | Додав: alf (13.01.2010) | |
Переглядів: 4000 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 3.2/4 | |
Всього коментарів: 2 | |
| |