Головна » Статті » ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО |
Віталій Карацупа, Олександр Левченко. Минуле української фантастики.
Віталій Карацупа, Олександр Левченко Минуле української фантастики * Як було сказано у попередній статті, більшість представників нового періоду в українській фантастиці відзначилися у цьому жанрі переважно окремими творами. Однак були й письменники, для яких творення фантастики стало головним у їхній літературній діяльності, принаймні до новітніх часів розвалу всієї книжкової справи в Україні. Це, зокрема, Віктор Савченко та Олег Романчук. Крім того, у цей період з’явилося кілька справді «чистих» фантастів, які відразу стали орієнтуватись на всесоюзну читацьку аудиторію і вважати себе радянськими фантастами. Український письменник-фантаст. Народився в місті Вознесенську (Миколаївська область), із шістнадцяти років працював на виробництві, вчився у вечірній школі. В 1958–1963 роках навчався на хіміко-технологічному факультеті Дніпропетровського металургійного інституту. Працював у Макіївському науково-дослідному (1963–1965) та Дніпропетровському металургійному інститутах (1968–1970). Коли у першому числі журналу «Вітчизна» 1968 р., а згодом і окремою книжкою в серії «Романи й повісті» вийшов роман Олеся Гончара «Собор», молодий літератор накупив 40 примірників і роздав їх студентам. Однак незабаром у пресі почалося цькування Гончара і тих, хто його захищав. За вироком у справі «за систематичне розповсюдження антирадянської літератури» у січні 1970 Савченка було засуджено на 2 роки умовно з трирічним випробувальним терміном. Внаслідок цього його п’ять разів звільняли з роботи, зрештою залишили на посаді рядового інженера Дніпропетровського відділення інституту мінеральних ресурсів Міністерства геології України, де Віктор Васильович пропрацював до 1988 року. Кандидатську дисертацію на тему «Взаємодія германію з гідроксидами алюмінію, заліза і магнію у зв’язку з його накопиченням в бокситах» захистив аж у 1980 році. Уже за часів навчання в аспірантурі Віктор Савченко пробував писати свої перші прозові твори про науковців, почав повість про запорозьких козаків, про Дмитра Яворницького. У 1972 році в донецькому журналі «Донбас» було опубліковано його повість «Я ще повернусь». Окремою книжкою, під назвою «Тривожний крик папуги», ця повість побачила світ тільки 1982 року в київському видавництві «Молодь». Про свої перші публікації Віктор Васильович розповідає так: «Друкувався я десь із 1980 року. Майже в кожному збірнику фантастики, які виходили на Україні, є мої твори. Не тільки на Україні – в Москві отой журнал-альманах «Фантастика», який виходить щорічно. Туди відбирають найкращі твори. Там я теж є. Не в кожному номері, але часто друкувався… Перша книжка була видана в 1982 році, «Тривожний крик папуги» – це повісті про науковців, науковий світ. Так, перша книжка вийшла в «Молоді» – у Дніпропетровську мене не видавали. Друга книжка – я фантастику пишу, мене цікавлять фантастичні речі – вийшла теж у Києві, у «Веселці», називалася «Ночівля в карбоні», фантастика. Карбон – є таке геологічне поняття. А вже третя книжка вийшла у Дніпропетровську, у «Промені», бо побачили, що Київ мене видає, то видали «Консульську вежу», теж фантастика» (дві останні згадані книжки опубліковано 1984 року). Того ж 1984 року Савченка прийняли до Спілки письменників. Далі виходять його нові фантастичні книжки «Тільки мить» (1988, фантастичний роман, який з’явився також у «Веселці», причому великим накладом – 115 тисяч), «З того світла – інкогніто» (2002), «Монолог над безоднею» (2004), «Під знаком цвіркуна» (2004, виходив також російською, «Под знаком сверчка», 1994, у перекладі з українського оригіналу-рукопису). Упродовж 1994–2002 років Віктор Савченко очолював Дніпропетровську організацію Національної Спілки письменників України. Двічі обирався з’їздами письменників членом Ради та президії НСПУ. Він – лауреат літературних премій імені Дмитра Яворницького та «Благовіст», нагороджений медаллю «За вагомий внесок у відродження духовності та особисті досягнення в літературній творчості» та орденом Рівноапостольного князя Володимира Великого Української православної церкви. Мешкає письменник у Дніпропетровську. Фантастичні твори письменника Романи • 1988 – Тільки мить • 1992 – Під знаком цвіркуна • 2002 – З того світу – інкогніто • 2004 – Монолог над безоднею Повісті • 1978 – Ночівля в карбоні • 1984 – Монолог над безоднею Оповідання • 1973 – Дзвоніть після обіду • 1977 – Даруймо усмішки • 1981 – Листи з пекла • 1984 – Гостинець для президента • 1986 – Зустріч на березі затоки • 1989 – Хамсин • 1990 – Чому збожеволів Брайт? • 1991 – Вакула; Той, що повернувся; Постулат Гуатами • 1992 – Тінь антихриста • 1993 – Тигренята Книжки українською мовою Колективні збірки • Пригоди, подорожі, фантастика-79. – К.: Молодь, 1979 o Ночівля в карбоні • Атланти з планети Земля. – К.: Веселка, 1981 o Гостинець для президента; Листи з пекла • Пригоди, подорожі, фантастика-81. – К.: Молодь, 1981 o Гостинець для президента • Пригоди, подорожі, фантастика-86. – К.: Молодь, 1986 o Зустріч на березі затоки • Пригодницько-фантастичні оповідання. – К.: Молодь, 1988 o Листи з «пекла» • Гостинець для президента. – К.: Радянський письменник, 1989 o Гостинець для президента; Дзвоніть після обіду • Пригоди, подорожі, фантастика-89. – К.: Молодь, 1989 o Хамсин • Сучасна фантастична повість. – К.: Молодь, 1989 o Монолог над безоднею • Пергамент старого Теренція. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990 o Гостинець для президента; Даруймо усмішки; Чому збожеволів Брайт?; Листи з «пекла» • Ризиконавти. – К.: Веселка, 1990 o Хамсин • Сучасне фантастичне оповідання. – К.: Молодь, 1990 o Гостинець для президента • Борисфен-90. – Дніпропетровськ: Січ, 1991 o Хамсин; Вакула; Той, що повернувся • Пригоди, подорожі, фантастика-91. – К.: Молодь, 1991 o Постулат Гуатами Окремі видання; Ночівля в карбоні. – К.: Веселка, 1984. – 184 с. – (Пригоди. Фантастика) Основою цієї книги є повість «Ночівля в карбоні» – захоплююча подорож у далеке минуле Землі. Автор, кандидат хімічних наук, яскраво й достовірно зображує «візитні картки» геологічних епох нашої планети. У книгу також входять оповідання про дивовижні наукові відкриття, які, залежно від того, в чиї руки вони потрапляють, використовуються у протилежних цілях – гуманних чи нелюдських. • Консульська вежа. – Дніпропетровськ: Промінь, 1984. – 253 с. Збірник складається з фантастичної повісті «Монолог над безоднею» і пригодницької повісті «Консульська вежа». Про морально-етичні проблеми вчених-біологів, які розв’язують складне завдання продовження активної діяльності людини, розповідається в «Монолозі над безоднею». Пригодницька повість «Консульська вежа» зацікавить читача гостросюжетністю, несподіваністю ситуацій під час розслідування злочину. Герої роману, використовуючи «машину часу», проникають у далеке минуле нашої планети. Ми бачимо, як, ніби по східцях гвинтових сходів, піднімається у своєму розвитку все живе на Землі... У творі гостро поставлено морально-етичні проблеми, які виникають у колективі науковців. Автор декларує головну думку: на створення вищої форми життя природа витратила багато мільйонів років, а знищити її на планеті, пустивши в хід ядерну зброю, можна вмить. І тим дорожче стає для нас це життя. • З того світу – інкогніто. – К.: Український письменник, 2003. – 160 с. – (Зірки прози XXI) Важко сказати, чого більше в романі «З того світу – інкогніто» – фантастичної вигадки, містичних моментів, від яких крижаніє кров, чи справді наукової ідеї розвтілення і знову втілення людської сутності у власну або чужу плоть. Часом здається, що це твір однаково художній і езотеричний. І все ж, попри карколомність сюжету, попри оригінальність ідеї, справжньою метою роману є одвічна боротьба людини й нелюдини в людській подобі. • Під знаком цвіркуна. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004 Вченим-акустиком було перехоплено з ефіру розмову двох істот на недосяжній для слуху звуковій частоті. Як згодом з’ясувалося, в людському суспільстві існує ще одна, паралельна цивілізація. Хто вони - представники цієї цивілізації, які їхні наміри щодо людини? Ось головне питання, на яке мусять знайти відповідь троє колег. Основні моменти цього твору винесені автором з астрального світу. Велетенський скелет з вороненої сталі на звичайному цвинтарі не вигадка, а сон-метафора, за якою вгадується загроза всьому людству і кожній людині зокрема. • Монолог над безоднею. З того світу – інкогніто. – Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004 Існують три химери, які стають причинами вчинків простих людей і подій в земному світі. Це прагнення золота, влади і безсмертя. Головний персонаж роману «Монолог над безоднею» – вчений-генетик сходинка за сходинкою піднімається до пізнання таємниці вічної молодості. Разом з тим автор проводить читача від розуміння біологічної природи омолодження, до великих морально-етичних проблем, які при тому виникають. Першу публікацію твору (у книзі «Консульська вежа» видавництва «Промінь») читачі бібліотек зачитали буквально до дірок... Український письменник, журналіст і публіцист. Народився в місті Кам’янка-Бузька (Львівська область) у родині інженера й лікаря. У 1973 році закінчив фізичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю «радіофізика». Після служби офіцером у війську впродовж семи років, з 1975 до 1983, працював у науково-дослідному Інституті прикладних проблем механіки і математики НАН України (Львів) інженером та молодшим науковим працівником. Перший друкований твір Олега Романчука – оповідання «Впіймайте доктора!» – побачив світ у журналі «Знання та праця» 1976 року. Згодом у київському видавництві «Молодь» з’явилася перша збірка фантастичних оповідань «Таємниця жовтої валізи» (1981), а через майже десятиліття у видавництві «Веселка» – друга («Право на істину», 1990). Деякі з творів, що увійшли до цих збірок, було перекладено на литовську, словацьку і чеську мови. Однак вершиною літературної діяльності Олега Романчука у жанрі фантастики став роман «Зоряний кристал», вперше опублікований у львівському видавництві «Каменяр» 1986 року. Після другого видання (Львів: Універсум, 1995) «Зоряний кристал» увійшов до числа кращих новинок видавництв України у книжковому хіт-параді кінця 1996 року за рейтингом, укладеним культурологічною асоціацією МІАУ-культ. Ось кілька відгуків на цей твір. «Розглядаючи роман «Зоряний кристал» з літературознавчої точки зору, слід віддати належне блискучій композиції твору, вмілому переплетінню фабули та зграбній побудові карколомного сюжету, який би склав честь будь-якій пригодницькій книжці. За його рахунок досягається динаміка викладу, за яким читач стежить з неослабною увагою... Запорізькі козаки й мушкетери, індійські браміни та агенти кайзерівської Німеччини, жерці єгипетських храмів та інші персонажі, повнокровні, живі, переконливі, мандрують по сторінках роману...» (Олег Покальчук). «Твір вдало поєднує мотив власне науково-фантастичний з авантурним, пригодницьким... «Зоряний кристал» читається з цікавістю й користю. До того ж, він один із небагатьох науково-фантастичних творів, у яких відчувається виразна українська національна специфіка: і не рівні матеріалу, і на рівні поетики. Якоюсь мірою він зорієнтований і на наше самопізнання як народу» (Іван Дзюба). На жаль, після здобуття Україною незалежності Олег Романчук відійшов від фантастики. Сьогодні він більше відомий як автор книжки публіцистичних нарисів «Оглянутися в майбутнє» (1989), історичного дослідження «Ультиматум» (1990), співавтор (з Володимиром Кузьменком) футурологічного дослідження «На порозі Надцивілізації», яке витримало три видання 1991, 1998 й 2001 років; упорядник і один з авторів збірки нарисів про українських вчених-природодослідників «Аксіоми для нащадків» (два видання: 1991, 1992), а також автор створеного на її основі сценарію документального фільму «Розвіяні по чужині»; упорядник книги споминів генерал-хорунжого УНР Юрка Тютюнника «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 рр.» (2004); упорядник і автор розділу науково-публіцистичного збірника «Україна в універсумі: актуальні проблеми сучасної України» (2006). Він є автором кількох навчально-методичних праць і навчальних посібників, зокрема навчального посібника «Системний аналіз у журналістиці», який увійшов до Короткого списку номінації «Обрії» Х Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008». Крім усього цього, Олег Костянтинович – засновник, видавець і незмінний шеф-редактор альманаху пригод, фантастики і детективу «Світ пригод», який вперше з’явився у 1992–1993 роках на 16 газетних сторінках, потім – як журнал, два числа якого після трирічної перерви побачили світ у 1996 і 1997 роках, і, нарешті, відродився у 2002–2003 роках, щоб подарувати читачам ще дев’ять чисел цього чудового видання. Олег Романчук – лауреат премії імені Івана Багряного 2008 року «за визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства» та лауреат Міжнародної літературної премії імені Дмитра Нитченка (2009). У травні 2003 року нагороджений Філаретом, Патріархом Київським і всієї Руси-України, Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III-го ступеня «за заслуги по відродженню духовності в Україні та утвердженню Помісної Української Православної Церкви». Мешкає письменник у Львові. Фантастичні твори письменника Романи • 1985 – Зоряний кристал Оповідання • 1976 – «Впіймайте доктора!» • 1977 – Сеанс в антикварній • 1980 – Повернення на Ілону; Цей загадковий Бен-Томас • 1981 – Знову маневри; Дзеркало Вертумна; Таємниця жовтої валізи; Художник; Хто зустрічав Томаса; Подарунок Солона; Шафа; Коли з’являється чужинець; Скарб племені Порейя • 1982 – Рукопис Олівера Хевісайда • 1984 – Останній винахід Архімеда • 1986 – Пастка на Ресті • 1987 – Шантаж • 1988 – Зоряна симфонія • 1989 – Інспекція на місцях • 1990 – Право на істину; Зоряна симфонія; Слід мнемозіни; Фіаско пана Троля; Гуцульська легенда; Уїк-енд; Контакт Книжки українською мовою Колективні збірки • Стріла Всесвіту. – К.: Веселка, 1985 o Рукопис Олівера Хевісайда • Пригоди, подорожі, фантастика-84. – К.: Молодь, 1984 o Останній винахід Архімеда • Пригоди, подорожі, фантастика-86. – К.: Молодь, 1986 o Пастка на Ресті • Пригодницько-фантастичні оповідання. – К.: Молодь, 1988 o Останній архімедів винахід • Гостинець для президента. – К.: Радянський письменник, 1989 o Рукопис Олівера Хевісайда; Інспекція на місцях • Сучасне фантастичне оповідання. – К.: Молодь, 1990 o Зоряна симфонія; «Право» на істину • Таємниця жовтої валізи. – К.: Молодь, 1981. – 152 с. – (Компас: Бібліотека юнацтва) Ця збірка фантастичних творів – перша книжка молодого письменника. У формі фантастичної розповіді, часом з елементами гумору і сатири, нерідко вдаючись до історичних екскурсів, автор висвітлює питання, важливі для наших сучасників, змальовує роботу вчених – фізиків, математиків, біологів та ін., показує нелегкий, часто суперечливий шлях науковогопо пошуку. • Зоряний кристал. – Львів: Каменяр, 1986. – 264 с. З перших сторінок роману читачі стають свідками загадкових подій, що сталися на знаменитому англійському аукціоні «Сотбі». Під час розпродажу антикваріату на очах враженої публіки один з найцікавіших експонатів – чаша-кристал, відома як Чаша Святого Грааля, – несподівано піднявся в повітря й щез. Через деякий час на екранах військових радарів стеження були зафіксовані три нерозпізнані об’єкти, ідентифікувати які не вдалося... Загадка Чаші Святого Грааля веде читача від стану сучасної археологічної експедиції професора Бандури під покрив пальм Стародавнього Єгипту, Індії та древньої Еллади. Історія таємничих реліквій, знайдених вченими, становить другий план роману. Сліди їх приводять до Індії періоду визвольної війни проти англійського панування під орудою легендарного Шіваджі. Читачі зустрінуться з мужніми козаками-запорожцями, а також з Д’Артаньяном і Сірано де Бержераком... Роман відзначають пильна увага до історичних і наукових документів, сміливість і несподіваність художніх гіпотез, гостра сюжетна інтрига. • Право на істину. – К.: Веселка, 1990. – 232 с. Збірка науково-фантастичних оповідань про унікальні відкриття вчених, дослідження загадкових явищ природи, нерозривний зв’язок минувшини з сучасністю, торжество світлих ідеалів людського розуму. • Зоряний кристал. – Львів: Універсум, 1995. – 288 с. Не можна не згадати ще кількох імен російськомовних українських письменників, які залишили помітний слід в українській фантастиці. Народився в Полтаві, закінчив Московський енергетичний інститут, за професією інженер-електрик. Працював в Інституті автоматики Держплану УРСР, в Інституті кібернетики АН УРСР, автор восьми зареєстрованих винаходів, трьох заявок і кількох наукових праць в галузі напівпровідників і мікроелектроніки. Писати фантастику почав ще студентом, першою публікацією стало оповідання «Навстречу звездам» – у 1955 році в журналі «Знание – сила», перша фантастична книга – збірка «Черные звезды» (М.: Детгиз, 1960). Майже всі його твори написані в такому собі «інженерському стилі», де головним є докладний аналіз якого-небудь відкриття або винаходу. Володимир Савченко – автор кільканадцяти фантастичних книжок, виданих переважно у великих московських видавництвах, та збірника творів у 3 томах. Свій останній твір опублікував в 1992 році – це великий роман «Должность во Вселенной», що є першою книгою задуманого автором циклу «Вселяне». Помер у Києві в 2005 році. Кілька його книжок вийшло українською мовою в перекладі з російської: • Чорні зорі. – К.: Дитвидав УРСР, 1959 • Назустріч зорям. – К.: Молодь, 1960. – 84 с. • Привид часу. – К.: Молодь, 1964. – 124 с. Український письменник-фантаст, прозаїк і поет Ігор Маркович Росоховатський народився 30 серпня 1929 року в місті Шпола Черкаської області. Закінчив факультет мови й літератури Київського педагогічного інституту ім. А. М. Горького. В 1954 році у видавництві «Молодь» вийшла його перша книга – поема «Мост (Слово об Иване Кулибине)». У фантастиці дебютував в 1958 році оповіданням «Море, бушующее в нас…». Науково-фантастичні твори Росоховатського відзначені преміями на республіканських, загальносоюзних і міжнародних конкурсах журналу «Техника – молодежи», призом журналу «Уральский следопыт». Головна тема письменника, що проходить практично через усю його творчість – це недосконалість людини. Росоховатский у кожному своєму творі шукав причини цього й пропонував шляхи, нехай поки що фантастичні, зміни людини до кращого. У 1960 році, починаючи з повісті «Смертные и бессмертные», у його творчості виникла тема сигомів. Сигом – скорочена назва від словосполучення «синтегомо» – синтетична людина, що буде штучно створена у недалекому майбутньому – в XXI столітті. Автор припускав, що сигоми стануть наступним етапом людської еволюції. Зараз Ігор Росоховатський мешкає у Києві. Українською мовою вийшли такі його книжки: • Стрілки годинника. – К., 1964. – 48 с. • Справа командора. – К.: Веселка, 1967. – 140 с. – (Наукова фантастика) • Яким ти повернешся? – К.: Молодь, 1970. – 140 с. • Ураган. – К.: Молодь, 1977. – 170 с. – (Компас) • У підводних печерах. – К.: Веселка, 1979. – 224 с. – (Пригоди. Фантастика) • Зворотний зв’язок. – К.: Веселка, 1983. – 184 с. – (Пригоди. Фантастика). • Можливість відповіді. – К.: Молодь, 1986. – 272 с. – (Компас) • Останній сигнал. – К.:: Молодь, 1989. – 480 с. – (Компас) Андрій Всеволодович Дмитрук( 10 липня 1947 року) Письменник-фантаст і сценарист Андрій Всеволодович Дмитрук народився 10 липня 1947 року в Києві. Закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (Москва) та історичний факультет Київського університету. Написав близько сотні сценаріїв науково-популярних, документальних і художніх фільмів. Перша публікація – оповідання «Міраж» (1963). У 1967 році в київському видавництві «Веселка» виходить його перша книга – збірка коротких фантастичних оповідань «Велика місія цивілізаторів». Активно публікувався в 1970–1980-х роках, написав кілька десятків оповідань. Усього випустив чотири фантастичні збірки (дві українською мовою – Велика місія цивілізаторів (К.: Веселка, 1967) та Аурентина (К.: Веселка, 1982) – і дві російською). На жаль, за словами самого письменника, він не сприйняв нових політичних реалій і здобуття Україною незалежності: «розпад СРСР сприйняв, як особисту катастрофу; відтоді відчуваю себе емігрантом у незнайомій і досить моторошній країні, точніше – висланим насильно...». Після 1991 року друкувався лише епізодично. Працював оглядачем Українського телебачення, був автором і головним ведучим передачі «Свічадо. Реальність неможливого» про загадки і таємниці минулого та ще декількох телепрограм Національної телекомпанії України. З 2001 року – помічник головного редактора української редакції журналу «Навколо світу». Леонід Миколайович Панасенко народився в селі Перковичі Волинської області у 1949 році. Учився в школі-інтернаті в Луцьку, потім у Любитівському дитячому будинку. Після здобуття середньої освіти працював у районній й обласний молодіжних газетах. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював редактором дніпропетровського видавництва «Промінь». Перша фантастична публікація відбулася в 1967 році українською мовою в республіканській пресі. Перша книга – «Майстерня для безсмертних» (Дніпропетровськ: Промінь, 1978) – вийшла також українською мовою. Після цього писав і видавався тільки російською. Зараз живе в Сімферополі. У статті використано матеріали сайтів «Архив фантастики» (http://archivsf.narod.ru/) «Література Придніпров’я» (http://filosof-50.ucoz.ru/) «Музей дисидентського руху» (http://www.khpg.org/archive/) «Універсум» (http://www.universum.org.ua/) «Лаборатория Фантастики» (http://fantlab.ru/) Продовження. Початок в «УФО», №№ 2, 2007; 1-4, 2008; 1, 2009 *Влучніше було б назвати статтю «Сходинки укрїнської
фантастики». Бо це такий вид літератури, який має більше майбутнього, ніж минулого. Адміністрація
Сайту «Література Придніпров’я». | |
Категорія: ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО | Додав: alf (30.11.2009) | |
Переглядів: 2275 | Рейтинг: 0.0/0 | |
Всього коментарів: 0 | |