Головна » Статті » ЛІТЕРАТ. ПРИДН. |
Михайло ЧХАН
Чхан Михайло Антонович народився 14 вересня 1926 р. в с.Кам’янка Апостолівського району Дніпропетровської області. Закінчив Дніпропет- ровський металургійний інститут. Учасник Другої Світової війни. Був поранений. Нагороджений орденами та медалями. Автор книг: “Не заходить сонце”, “Грані”. “Одонія”, “Ярило”, “Куранти”, “Високе”, “Землелюби”. Помер 1987 року. ОРДИ Поемний цикл І. ЧОРНА ОРДА Тільки склепиш повіки, І кине в кошмар: Очі капають мертві, Мов градини з хмар, Кожна хмара, мов гадина, Повна отрути, І сирицею блискавка скручує руки. І гарикає грім, Мов татарин: “Алла!” І неволя по горло мене залила, Та в’їдається в душу виття, мов сириця, І нажахує роздум — вмовляє змириться. Стрепенися, прокинься та очі розплющ! І видіння щеза, Мов за обрієм ключ — Глухнуть, наче в льоху, Голоси полонянок, І криваве на сіре уже полиняло. Але чом на руках, Мов браслети, рубці? Звідкіля в мене рани пекучі оці? Чом набігу чекає серденько щоденно? Чом татарином лають суш-вітер південний? І Славутич від Криму убік заверта, Щоб у хвилі ясні не плювала орда? Ой розтоптано нашу — ще з паростку — долю Отією чорнющою лихо-ордою!.. ...Десь пірнуло, зіпріло свавілля орди, І здається тепер: та біда — півбіди, Бо татарська орда, від крові ошаліла, Вміла красти людей — душі красти не вміла. II. ЗОЛОТА ОРДА Іgпі еt fегго Хрест на Заході небо павуком запліта, Під Хрестом бенкетує орда золота: Що не пан — то й гетьман, Що король — то й опудало, І свавілля державу стриножило, спутало. Маєш волю розбухать об стовбура лоба, Маєш право, мов пса, домордовувать хлопа, Маєш гонору голод і шаблю запродану, Маєш Liberum weto — не маєш лиш роздуму. А навіщо той роздум? Що з нього він матиме? Будуть надбані добра для нього схизматами — Любить золото злидень, а видерти є чим: Народившись, він вигукнув: “Огем і мечем!” Упивались і приндились: “Нех жіє! Віват!” Не хотіли, не вміли ні знати, ні вірить, Годували вогонь Наливайком і Гуньою, Заганяли в схизматика палею унію. Зневажали весь світ, мов ясу великодню, Шанували канчук, Берестечко та Кодню І незчулись, як раптом, Сопучи та скиглячи, І самі опинились на чужинськім налигачі. І тепер не збереш і пилок позолоти, І немає кого і за віщо вколоти — Починалося лихо те люте ще в Любліні. Та скидає з орди половину підлоти, Бо вона поважала шаблі незатуплені. III. БІЛА ОРДА “Батогами холопов!” Білий цар насилав свою білу орду: “Накажите воров, пока сам не краду!” І приходив і сам — ні зотліть, ні зариться! А дорізала волю ще біліша Цариця. Аж завовчився край, залютів нелюдимо, Бо боліли від злості, аж курилися димом — Від шматків січових по Волинь та по Ніжин З білих панських лабет білий світ почорнішав. Чорний шлях чорним стягом над ним тріпотів, Біла сіль їла чорні хрести кріпаків — Ради пуза й пихи, Ради царського ордена Позмагалася Біла Із іншими ордами. Не миттєва навала, Не вихор-набіг, А взаконена каторга всім і навік: Торжество вовкулаків, а чи торжище совістю — Хто його нарече справедливо те сонмище? І скакали чорти Чорним шляхом галопом, І сичали кати: “Батогами холопов!” Біла-біла, як смерть, скреготіла кріпаччина, Білі кігті росли на оперстнених пальчиках. Та слабіла орда від загнилого жиру — І ганчірилась воля, і тоншали жили: І складалась розплата по скибі, по хибі— Чим біліша орда, тим чорніша погибіль. IV. СІРА ОРДА ...страшну силу У мундирах розплодила, Як тих вошей, розвела... Тарас ШЕВЧЕНКО Ой, як же гидко! Ой, як же рясно: Чорнильні душі, ханжі у рясах, Витязі ретезя — держиморди, Хоча і нижчі, та щирі орди. А разом — Сіра, А разом — сила: Перо чиновне — гадюче жало, Хрест, наче грати — казка брехлива, А держимордин п’ястук—держава. Ти з шкури брата видублював гроші, Ти, гнусногрішний, бреши й погрожуй, А ти винюхуй, катуй, де можеш — Ой, сіро-сіро, як бліх, як вошей! Та клякни й кланяйсь — хребет не хрусне! Виляй і гавкай, то будеш з куснем! Та продавайся, немов повія, Зате в кублі ти, маєш помиї. “Щоб не присіли!” —скрипіли сірі, “Та щоб мовчали!” — хрести навчали, Щоб не дерзали, людей терзали — Ой, сіра-сіра та вірна сила! І тільки й правди в сльозах-скрижалях, Що посіпаки у всіх державах, У всіх країнах ті орди сірі Були та ще, як пес на сіні. V. ЖОВТА ОРДА Я — перший серед рівних! О жовчі жовтої жага — Жах маячні расистської, Не випоєний молоком, А відьминою цицькою. Я — краще всіх! Я — вище всіх! Я маю силу й щелепи! Я — чистокровний, наче сніг! Ти — пил слабкий з ущелини! Я — Бог! Ти — створений рабом! Я — сонечком, ти — мрякою! Не мова в тебе, а жаргон, І не письмо — каракулі! Хоча, можливо, ми — брати, Та ти — недорозвинений: Без мене міг десь забрести, Бо в тебе мільші звивини. Та я — твій мудрий захисник! За це зрікайся, виродку, Своїх батьків, пісень пісних І, може, в люди виростеш. Бо я—гора, а ти—лиш горб! Ми—чиряки, ви—прищики!!! ...О стережіться жовтих орд: Вони батьки коричневих! VI. КОРИЧНЕВА ОРДА Deutschland uber alles! Крицевий крок, кривавий крок, карбована хода, А барабан, мов гімн рабам: тра-та-тра-та, тра-та! Команда карка, мов курок, мов лаянка крута, Кордони кришить жартома коричнева орда. Нехай руїн рудіє ряд, а раб нехай рида, Нехай пече печерний жах хулителів хреста — Іде закована орда, коричнева орда: “Німеччина понад усе! Німеччина, о да!” О Український океан! Не помілів — гребти! Земля, як масло, спів, як мед, і сало, і раби! А мову змусимо забуть — такий-бо долі перст: Бо розуміти хазяїв повинен вірний пес! Імперії не треба більш ані культур, ні мов: Чим менше мов, тим менше змов, і хаосу, й крамол — Гарикай по-арійськи —”Хайль!” Та тільки не фальшив, І ти — заслужений слуга, а може, вже й фашист! Хай голова немов футбол або немов казан — Навіщо розум голові в стандартності казарм? І не болить, і не тріщить від мрій та від бажань — Носити легше порожняк і втратити не жаль. Тож без турботи, без скорбот крокуй на край життя, Бо вистачить ума на всіх у фюрера-вождя: Хай тупість лупить в черепок — новітній барабан! О боже бовдурів, бухти свій гімн рясним рабам! З рабами вряд, мов на парад, на підлості показ Іде коричнева чума— найгірша із проказ — Ідуть—чума, юрма, тюрма по сонцю, по кістках: Крицевий крок , кривавий крок — і катаклічний крах. VII. МИРНА ОРДА (Найстрашніша) А як же справитись з ордою, В якої образу нема, Якій закони та кордони, Немов для злодія — пітьма? Без галасу, без слів ворожих, Без маршу, бомби чи ножа, А розповзається, як пошесть, Розсіюється, як нужа. В політику не лізе всує — Їй показовість не з руки, Бо не держави окупує, А поглина материки. І в кожну шпарку — тихо, слизько — Просочується, мов гюрза: І в очі сном отруйним приска, Під шкіру салом заповза. Нема глибин ані Ельбрусів, Бо скрізь її мурла мара, Що на очах у тебе друзів Безповоротно пожира. Які знамена чи плакати? Чому, кого і хто навчив? На все їй смачно наплювати, Окрім ганчір’я та харчів. Та повульгарніше видовищ— Полоскотати сало й хіть: “Та це — жахливо, як чудово! Так може й пупик запотіть!” О міщанине, о поживо Для диктатур і тираній, Драглій та рохкай, пахни жиром, Та не спокійся, не радій! Так, ти—всесущий, міщанине, Та ми, забувши доброту, Як збройних орд не пощадили, Так вивогним твою орду! VIII. ЗАЛІЗНЯКИ Сумніви найтяжче побороти — Легше кричний розірвать заків. О моя неспалена породо Гнівних Ґонт, незлих Залізняків. З предковіч не плакалася плахам, Не лякалась підлогострих паль — Ти ходила тим же Чорним шляхом, Щоб навіки безвісти запав. Хай синам не сниться крилоорлим Згибла кушпіль злої чорноти — Вірю, знаю, що ніяким ордам Більше того шляху не знайти. Ордам душ уже не розрізняти, Бо надходить гибіль всеньких орд. Роздзвенілись лунко залізнята — Що найволелюбніша з пород. Хай ще є і тупаки, як зубри — Декому з дикунства невтямки, Що найлегше поламати зуби, Розгризаючи залізняки. Чорно вів — у світанковість вивів, Пожарами збавив сліпоти— Май на всемайбуть залізний вибір: Сам ніколи Чорним не піди! | |
Категорія: ЛІТЕРАТ. ПРИДН. | Додав: alf (05.11.2008) | |
Переглядів: 3582 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/2 | |
Всього коментарів: 1 | ||
| ||