Головна » Статті » додатки |
Українські анекдоти 635 Раїса Галешко. В компанії із "Всесміхом" ще можна трохи жить! 638
Українські анекдоти 635Раїса Галешко. В компанії із "Всесміхом" ще можна трохи жить! 638Так називається (тільки в лапках) збірка веселих сміховин та усмішок, що її зібрав та впорядкував Валентин Чемерис, а видав року 1995-го "Український письменник", коли його очолював поет і гуморист теж Вадим Скомаррвський. Анкедот вічний і завжди молодий. А втім, як зазначається у передмові упорядника, "Не так і швидко, але десь через піввіку відсвяткує анекдот півтора тисячоліття свого веселого життя на планеті Земля. 1445 років невтомно радує він нас сонячним сміхом своїм! І, незважаючи на такий вельми поважний вік, анекдот — завжди молодий. (З "бородою" він може бути і в юному віці — така вже професія!) ... Українці сміялися з найдавніших давен. Українці — це загально відомо, — і творці, і носії най симпатичнішого сміху (хоча в кожного народу є свій, і теж незрівнянний, і теж симпатичний гумор), так званого — українського. (Анекдоти у нас називають ще й усмішками, а оскільки вони безіменні, то — народні). Отож українці сміються звідколи себе пам’ятають, бо гумор є їхньою однією з найкращих національних рис! Особливо вільно — бо самі були вільними! — і розкотисто — на віки — сміялися запорожці. Бо ж "наші запорожці були народ веселий, сказано — вільний: любили і жарти, і сміхи, ледве було підстережуть що-небудь особливе у чоловіку або той що-небудь таке зробить, що не до шпети, то зараз йому і призвісько прикладусь... Малого на сміх назвуть — Махиня, а здоровенного — Малюта", — так розповідав письменникові Олексі Стороженку у 1827 році старий запорожець. Ось від запорожців ми, українці, і нині такі веселі та дотепні. ЖМЕНЬКА УКРАЇНСЬКИХ АНЕКДОТІВ, ЗВАНИХ ЩЕ УСМІШКАМИ В анкеті питають одну жінку, чи вона вірна своєму чоловікові. — Та досить часто, — відповідає вона. Один старий дядько побачив молоду дівчину. Така ж красуня! Та в обійми її. А вона: — Рятуйте, допоможіть, допоможіть!!. А дядько: — Цить, дурна, може, я ще сам упораюсь. Один журнал оголосив конкурс на найкращу оповідь про ранок. Перше місце зайняв автор такого вислову: "Я встаю, одягаюсь, снідаю і їду додому". — Мене, Грицю, дуже непокоїть те, що моя дружина останнім часом частенько вигукує уві сні: Не щипаєте, куме, бо зіпхну з ліжка!" —Тюу-у-у!!. Яка ж у тебе може бути підстава для занепокоєння? Адже ж вона погрожує кумові, а не тобі. — Вчора я була з Іваном на дачі, — зізнається дівчина приятельці. — А результат? — На жаль, ще не знаю. Це може виявитися пізніше. — У селі тільки й розмов про тебе. Кажуть, ти взяв собі нову жінку? — Ну й заздрісні люди! Та не така вона вже й нова! Прийшов коханець, а тут чоловік у двері. Жінка коханцю: "Тікай через балкон!" Коханець вчепився за бильця і висить — боїться впасти. Цілу ніч так висів. Аж під ранок чує, хтось заговорив: "Підніміть вище ноги, підмести треба..." На причалах Одеського морського вокзалу гуляє публіка. Раптом виринає русалка з немовлям на руках: — Шановні! Ви водолаза Жору не бачили? Прийшов чоловік з роботи і застав жінку з книгою на дивані. Він і каже: — Знову ти з цим романом валяєшся цілий день? Жінка тоді голосно говорить: — Виходь, Романе, чоловік уже все знає. Одеса. Два будинки, вранці на балкон своїх квартир виходять дві сусідки. — Послухай, Саро, ти що — захворіла? Од тебе о другій годині ночі вийшов лікар. — Ой, Белло, перестань, гидко слухати! Якщо від тебе кожного ранку виходить полковник, я ж не кричу на всю Дерибасівську, що почалася війна — Вчора мені твій чоловік такий анекдот розповів, що я мало з ліжка не впала! Зустрічаються дві жінки-подруги: — Лишенько, що з тобою? Ти вся в синцях... Хто тебе побив? — Чоловік, — Так він же у відрядженні... — І я так думала... Приїжджає чоловік. Жінка ховає коханця під диван. Шестирічний син заглядає під диван і каже: — Ага! Лежиш і не дишеш? А як дихав... — В тебе, Машо, не чоловік, а бульдозер! — Ти, Галю, мабуть, різниці між бульдозером і моїм чоловіком не вловила. — Звичайно, не вловила — під бульдозером я не була. —Я все знаю, нещасна! Ти зраджуєш мені з якимось майстром спорту! — Не перебільшуй! Чотириста метрів за 24 секунди — це, по-твоєму, майстер спорту? Під час перепису населення питають одну жінку: — Ваш чоловік володіє якоюсь іноземною мовою? — Та мабуть, бо як прийде додому п’яний, то таке белькоче, що ні я, ні діти не второпаємо... — Ти чув, що Петро потрапив до лікарні? —Дивно. Адже тільки учора увечері я бачив його з чарівною блондинкою. — Його жінка теж бачила… Донька повернулась додому, мати їй докоряє: — Я бачила з вікна, як тебе цілував той хлопець. — У нього помер дядько і я хотіла його заспокоїти. — А мені здалося, що в нього померла вся рідня! Чоловік розказує знайомому: — Коли моя дружина була при надії, то читала "Трьох мушкетерів". Певно, тому й трійця знайшлася. —То ще добре обійшлося. Дякуй Богові, що "Сорок розбійників" не трапилося... Син захоплено читає якийсь історичний роман. — Тату, а ось тут написано: «Що ж ти за козак, як го¬лою задницею їжака не вб'єш?» Хіба можна так зробити?.. У нього ж колючки... — Можна в трьох випадках,— відповідає тато,— якщо їжака поголити, якщо задниця чужа і коли партія накаже. РАЇСА ГАЛЕШКО В КОМПАНІЇ ІЗ "ВСЕСМІХОМ" ЩЕ ЗМОЖЕМ ТРОХИ ЖИТЬ!!! Сиджу я край віконечка Із "Всесміхом" в руках. Він — син для мене й донечка, Із Краю рідний птах. Бо старість нам чужинськую Лиш він розвеселить. В компанії із "Всесміхом" Ще зможем трохи жить!!! Марія Мельник, м. Торонто СТО РЯДКІВ ВІД ВИДАВЦЯ Що? Де? Коли? Як? Чому? (З ким?) Почнемо від цих стандартних п'яти журналістських "дабл-ю", причіпивши шосте питання за необхідністю. ЩО? — "Всесміх", єдиний в діяспорі український журнал гумору і сатири, лауреат премії імені Сагайдачного Асоціяції українських письменників-гумористів 1998 року. Виходить сьогодні в сотий раз, розсилається в дев'ять чи більше країн світу (в залежності, чи платять вчасно), незалежне, ніким і ніколи не спонсороване видання. ДЕ? — Щойно опинившись в Канаді в 1989 році, автор цих рядків озирнулась, стрепенула з себе страх комуністичного виховання, поправила пір'ячко і заходилась шукати свою нішу в українській громаді Торонто. ЯК? — Газет і журналів у діаспорі на той час було ще більше, ніж політичних організацій на душу нашого населення. Єдиний на той час гумористичний журнал "Лис Микита" уже на ладан дихав — умирав велетень разом із своїм 90-річним батьком Едвардом Козаком. Ось тут я і вставила ногу у двері, що прочинились. Щойно одержавши право на працю в 1991 році, побігла реєструвати „бізнес" (ох це солодко-ядерне слово!). 60 доларів ще знайшлося на реєстрацію імпозантного бізнесового імені: „Нове слово. Всесміх. Видавництво, редагування і переклади". Але на сам „бізнес" — не було грошей. Затямивши, що свій до свого іде по своє, і я пішла в Українську кредитівку, хоч „свого" там і на сміх не мала. Але якось позичили. КОЛИ? — І от коли в серпні 1991 року ми п'яніли від проголошення незалежності України, я готувала у кутку вітальні-редакції перший номер „Всесміху" у співпраці "редактора відділу Візьми-Подай" своєї дочки Зої. У серпні 1991 року в Торонті вийшов перший, ще такий незграбний номер "Всесміху" на 14-ти сторінках. З КИМ? — 3 цього питання мала б початися історія „Всесміху". Був у Торонті веселий чоловік Всеволод Магас (він і тепер є, тільки живе поза Торонтом), інженер на пенсії. Весь час малював характери наших людей. Дехто казав, що насміхається із своїх. Що не характер — то карикатура. Якби не з'явився „Всесміх", то Магас так і вважався б пересмішником, від якого деякі „характери" переходили на другий бік вулиці. А як виник „Всесміх", то Магас відразу став художником-карикатуристом, улюбленцем торонтської й окружної публіки. І навпаки, якби не Магас, то й „Всесміх" не був таким, яким є. Отак підтримували один одного перший місяць і другий, шкутильгали по нерівній дорозі. На третій місяць про „Всесміх" на хитких ніжках довідався професійний художник-графік із Віндзора, Онтаріо, Іван Яців. Він подарував обкладинку, його, малюнки-заставки, решту декорацій, які надали „Всесміхові" власного обличчя. „Корова" Івана Яціва, яка каже російській доярці „Навіть не приступай", була передрукована, мабуть, усіма газетами в Україні. У перший рік незалежності, коли Україна відривалася від російського налигача, така карикатура значила багато! „Вечірній Київ" писав, що „Корову" з Канади треба збільшити до розміру десятиповерхового будинку і поставити на границі з Росією. Далі життя „Всесміхові" мусіли додавати передплатники. Першим передплатником став власник радіопрограми „Пісня України" в Торонто Прокіп Наумчук. Але читацьку базу заклала одна весела, активна американська торонтоночка теми, смішно-тужно про побратимів-дивізійників та про все, що болить. Ро-Ко (Роман Колісник) з Торонто: про почуте й побачене в інтер'єрі із своєю жіночкою — легко, делікатно, мов пір'ячком попід пахвами. Михайло Костка-Понятовський з Сан-Дієго, Каліфорнія: гіркомасні оповідки в неповторному львівському батярському стилі — „бо такий тепер світ настав". Володимир Товкач з Сумщини: потомок запорозьких козаків, нічого спільного з красним письменством не має, а як влучно рубає. Ганна Черінь з Флориди: пані Ганна, на всі боки таланна, писуча, як та курка несуча, перший на світі талановитий Граф-Оман. Уляна Стек, якій вдалося на якомусь громадському засіданні заохотити-заставити аж 60 осіб передплатити нікому не знаний „Всесміх". Пішли гроші! Вже на четвертому випуску вистачило на друк і пошту. Початки тяжкі... Тяжкі? Ні, цікаві. Як на вогник, потягнулась до журналу автура (ну й слівце! — діяспорні мовознавці поправили б його на „контриб'ютори"). Бо не було більше в діяспорі видання, де можна сказати сміхом-жартами неспотворену правду. Сто видань — це ще не сто років, але вже сто! „Всесміх" вже заСТОвпив своє місце в українській пресі діяспори. Вітаємо наших дорогих читачів разом з усіма тими, хто вносить свій вклад у наше скромне громадське діло. Сміймось разом — і будемо! Той сміється, кому весело живеться! Раїса Галешко СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ ТА ІНШИХ УКРАЇНЦІВ Доба першовідкриттів минула. Першими були ті, хто винайшов колесо, відкрив Америку, а також висадився на канадську землю сто років тому і. почухавши потилицю, сказав: "Якось то воно буде... Тримаймося!' Сатирично-гумористичний журнал 'ВСЕСМІХ" не претендує на першість в роді видань веселого жанру в діяспорі. За нашої пам'яті були такі патріархи, як "Лис Микита", "Мітла", "Сатирикон". "Канадун", "Оса", молодший "Будяк" і зовсім свіжа "Відрижка". Та вони ішли на заслужений відпочинок разом із своїми редакторами або тихо вмирали від нестатків. В гумористично-сатиричній періодиці діяспори з'явилася вакансія. Біла пляма. А таланти то живуть! Десь народжуються гуморески, жовкнуть від туги за світом памфлети, старіють анекдоти, сивіють карикатури і шаржі... Споконвіку ми вміли і людей смішити, і самі сміятися. Ми й досі часами так смішимо світ, що аж плакати хочеться... "ВСЕСМІХ" запрошує всіх, хто пише гуморески, памфлети, епіграми й епітафії; кого розпирає від надміру таланту, від заздрощів до сусіда, від приступу гніву чи пориву патріотизму; усіх, хто малює карикатури, шаржі, комікси, укладає кросворди і ребуси; хто ховає свою творчість від дружини, людського ока чи КҐБ, — усе сюди, до нашого єдиного на обох Америках сатирично-гумористичного журналу "ВСЕСМІХ"! Ніхто не любить слухати — всі хочуть говорити! Те ж саме із читанням: ніхто не хоче читати довгі статті — всі хочуть дивитися (телевізор). Ми вам обіцяємо багато малюнків і мало тексту. Вітаємо Вас, дорогі наші читачі, насмішники, передплатники, рекламопродавці та жертводавці, із новим українським виданням. Ми вперто віримо, що наша, українська іміграція — найдружніша у світі! Тому ми вже тихо радіємо від передчуття, що "ВСЕСМІХ" помітять і підтримають — морально і матеріально. Тримаймося! P.S. Сьогодні "Всесміх" (Laughter) — лауреат премії імені Перта Сагайдачного (1998), переможець конкурсу українських гумористичних видань світу (2003), переможець конкурсу Канадської Асоціації етнічних журналістів і письменників (2004), внесений до Енциклопедії Сучасної України. Заснований (Раїсою Галешко, незрівнянною українкою, дай їй Боже!) в серпні 1991 року, виходить кожного місяця. Виходить завдяки передплаті та пожертвам, тож видання завжди чемно дякує своїм шанувальникам за фінансову підтримку. А вона — фінансова підтримка, — ой скромна: від 200 доларів до 5. Доларів, але веселий журнал виходить. Завдяки своїм передплатникам та шанувальникам і завдяки тому, що його редагує і в світ благословляє така незвичайна жінка, як Раїса Галешко! ІЗ ВЕСЕЛОГО ДОРОБКУ «ВСЕСМІХУ» ЯКОГО ЧОЛОВІКА ЖІНЦІ ТРЕБА… *** — Як у вас із апетитом? — Погано — то є, то немає. — А коли немає? — Коли добряче попоїм. *** — Ось вам снодійне на тиждень. — Але я не хочу спати так довго... *** Медичний висновок: "У потерпілого виявлено багато ран на голові, деякі дуже глибокі, але лікарі вважають, що до ампутації вдаватися немає потреби. *** Старий одеський кравець: — Якби я був цаг (цар), то був би за нього багатшим. — Як це? — А Так, я б єщо нємножечко шив... *** — Абрам Мойсейович, ви случайно не шахтьор? — Нє-е! Я не случайно не шахтьор, я спеціально не шахтьор. *** — Що таке роздільне харчування? — Це коли варення окремо, а мухи — окремо. *** Їжа — найбільш несправедлива річ на світі. Ти тримаєш торт у роті щонайбільше дві хвилини, у шлунку — три години, зате на стегнах він тримається страшенно довго! *** Один чоловік до другого: "Моя жінка — ангел". Другий: "Повезло тобі, а моя ще жива". *** Жінка дзвонить в поліцію й заявляє, що два дні тому чоловік пішов з дому й не повернувся. — Чи можете ви описати його? — питають її. — Так. Худий. Вбраний у сірі штани в масних плямах, сорочка без двох ґудзиків, одна шкарпетка синя, друга коричнева, червоний светер, залатаний білими нитками... СУТТЄВА РІЗНИЦЯ — Марійко, що ти думаєш про чоловіків? — Усі чоловіки однакові, тільки платня у них різна. *** — Це правда, що за статистикою жінки живуть довше, ніж чоловіки? — Так, особливо вдови. *** В опері дружина штовхає ліктем чоловіка і шепоче, киваючи на глядача в передньому ряді: — Глянь, як він може спати під таку божественну музику? — І заради цього ти мене розбудила?! *** — Мамусю, чи люди родяться в землі? — А то чому мали б в землі родитися? — Бо наш новий сусід спитав вчора тата: "Ти звідки таку жінку викопав?" *** Жінка прийшла в шлюбне агентство й пояснює, якого чоловіка їй треба: — Він повинен бути ввічливим, мати різнобічні інтереси, любити тварин, розважати мене цікавими історіями, розповідати про міжнародну обстановку й ніколи не перебивати мене. — Тоді вам потрібен не чоловік, а телевізор. ОГОЛОШЕННЯ В ГАЗЕТІ: "Сорокалітній сліпий, міцний здоров'ям і добре забезпечений, хоче взяти шлюб з молодою. При відповіді прохання висилати фото. *** — Коханий, — шепоче вона, — а ти любитимеш мене і після нашого одруження? — Звичайно, я завжди любив заміжніх жінок. *** — Бабуню, хто з вас говорить неправду, ви чи тато? — Чому ти таке питаєш, дитинко? — А бо ви казали, що приїхали автобусом, а тато казав, що вас холера принесла. *** Кожний у власний спосіб шукає шляхів заглянути у потойбічний світ, або бодай у завтра. Філософи міркують, вчені мудрують, політики хитрують, підприємці торгують, хитруни чаклують, а інші — вірять. Одні шукають відповіді у Біблії, інші — у віруваннях наших предків. І якщо перше закликає просто "вірити і терпіти", то прадавнє знахарство дає нагоду самому боротись за своє щастя. В останні роки в Україні разом з духовністю розцвів окультизм, гадання, віщування, телепатія, екстрасенси!.. А що вже літаючих тарілок з'явилося, так званих НЛО, то мало не на кожному городі сідають. І всі вірять, бо хочеться хоч що-небудь змінити! *** ТАКА СЕЛЯВУХА Про життя на всі випадки життя Життя — це соло на барабані: гуку багато, всередині — порожньо; На бал життя трамваями не їздять; Життя — сірничок. Не встиг запалити, як уже пече в пальці; Життя дається безкоштовно, але скільки треба витратитися, щоб його позбутись. В житті все буває, але не всім дістається. Іван Ярич. *** Навіть у звірів любов не буває взаємною. Наприклад, лисиця більше любить півня, аніж він лисицю. *** Молодість — це коли ти вже не віриш, що на Новий рік до тебе прийде Дід Мороз, зате ще надієшся, що прийде Снігурочка. *** Світ тісний: врешті-решт всі ми зустрінемось у постелі. Не бігай ні за жінкою, ні за трамваєм. Завжди прийде наступний. Навіть найкращі ноги десь закінчуються. Песиміст стверджує, що всі жінки повії, а оптиміст на це надіється. ЯК ПРОЖИТИ З "ВИЗВОЛЮВАННЯ" УКРАЇНИ? Дорогі гості з України! Якщо ви якимось чудом опинитеся в Канаді і захочете лишитися тут назавжди, то я пораджу вам, як у нас можна прожити вік безбідно, не надриваючись на праці. Такої нагоди ви не мали навіть в усопшим недавно Червонім Раю. Передусім оголосіть себе революційним політичним втікачем із Союзу, а потім знайдіть якесь супер-революційне товариство, що вже піввіку визволяє Україну. Ясна річ, там, де є "визволювання", там є і "визвольні фонди". Ось тут потрібна мудра акція. Створіть якогось великого героя, щоб успішно апелював до кишені патріотичного жертводавця. Для прикладу, нарядіть Тараса Шевченка у шапку-мазепинку, дайте шаблю в руки. Такого Шевченка ще можна в нас продати з великим зиском. Але забронзуйте Шевченка десь з Аргентині і репатріюйте його до Львова кораблем. У цьому випадку ніхто з місцевих жертовних патріотів не буде питати вас про ціну корабельного квитка, бо наш поет заслужив собі на білет першої кляси. Ще однією удачною кандидатурою на "визволювання" України може бути хтось із Президентів екзильних урядів, у діяспорі сущих. Такі Президенти, як правило, довго не попасають на цьому світі (бо їх вибирають у "мудрому" віці). По їх смерті можна збирати фонди їм на пам'ятники. Робіть це без зайвого розголосу — так оминете бухгалтерію. Збірку розтягніть на довгі роки, щоб не пропала пам'ять по Президентові. Не слід забувати про його рідню — дайте їм щасливу нагоду виростати у сяйві вічних фондів. Але великої грошової допомоги їм не давайте, щоб не розлінилися. Досить з них сяйва. Розуміється, що час від часу і ви мусите показати громаді, який ви великий патріот, і сипнути самому більшу лепту на "визволювання". Готівки, звичайно, не давайте. Декларуйте тільки якусь тисячку-дві на Енциклопедію чи на історію України. І чекайте. Вас відразу помістять в усій пресі, возвеличать меценатом. Але — дайте мені спокій! — коли там і хто питатиме, чи сплатили ви обіцяні гроші? Як бачите, і ваші гроші лишаються при вас, і титул мецената також. Отже, дорогі гості з України, не журіться, якщо в цей нелегкий для Канади й Америки час економічного спаду не можете знайти праці. Скористайтесь моїми порадами — наш діяспорний патріотизм не знає рецесії! А якщо вас запросила рідна тітонька, яка ніяк не вирішить, як розпорядитися тестаментом, то ви назвіть її найбільшою патріоткою заморської України і запропонуйте їй віддати все її майно на "визволювання". Запевняю вас, що кінцевим "визволителем" будете ви. Кацавейко. | |
Категорія: додатки | Додав: alf (13.01.2010) | |
Переглядів: 1650 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 | |
Всього коментарів: 1 | ||
| ||